Моральні проблеми в романі “Злочин і покарання”

У свій роман “Злочин і покарання” Достоєвський вклав гуманістичну ідею. У цьому добутку особливо тривожно переглядають глибокі моральні проблеми, що хвилювали письменника. Достоєвський торкнув важливих соціальних питань того часу. Втім, не можна затверджувати, що й у нашім теперішнім суспільстві немає таких же гостро вартих соціальних проблем

Автора турбує аморальність, що панує у всіх шарах суспільства, вплив грошей на формування нерівності між людьми. А це приводить згодом до вираженого права влади одного над іншим. Тому для Достоєвського є згубним суспільство, у якому гроші являють вищу цінність. Суспільство зіграло немаловажну роль і в долі Родіона Раскольникова.

Зважитися на вбивство може аж ніяк не кожний, а лише той, хто, безсумнівно, упевнений у необхідності й непогрішності даного злодіяння. А Розкольників дійсно був упевнений у цьому. Думка про те, що він може допомогти таким же, як і він сам – “принижен і ображеним”, – не тільки спонукувала його й надавала йому сили, але й затверджувала його як особистість, давала відчути свою значимість. Але теорії Раскольникова, по якій одні, тобто незвичайні, мають право над іншими, тобто звичайними, людьми, не призначено було втілитися в реальність, тому що це суперечить логіці життя

Саме із цієї причини страждає й мучається Родіон Розкольників. Він усвідомив, що його теорія

провалилася, що він незначність, тому й називає себе негідником. Достоєвського хвилювало найбільше злочин проти моральних законів, ніж юридичних

Байдужість Раскольникова до людей, ворожнеча, відсутність любові й самогубство людини охарактеризоване письменником як “убивство” самого себе, знищення своїх моральних принципів, а гріх убивства баби-процентщицы й Лизаветы для Достоєвського вторинний. Убивства, доконані Раскольниковым, привели до повної спустошеності його душі. Достоєвський розуміє, що “урятувати” Раскольникова здатний лише людина, що вміє страждати й чия моральність вище його власної

У романі “Злочин і покарання” таким провідником – рятівником душі людської – є Сонечка Мармела-Дова. Вона єдина змогла заповнити порожнечу, у якій жив Розкольників після вбивства. У романі вона з’являється перед нами чистою, безневинною дівчиною: “Це була скромно й навіть бідно одягнена дівчина, дуже ще молоденька, майже схожа на дівчинку, зі скромною й приличною манерою, з ясним, але начебто трохи заляканою особою”. Соня не відрізнялася особливою красою. І для Достоєвського це не має ніякого значення

А от ока Соні, лагідні й милі, говорили багато прекрасного про її душ: “…блакитні очі її були такі ясні, і, коли пожвавлювалися вони, вираження її особи ставало таке добр і простодушне, що мимоволі залучало до неї”. Покірлива, беззахисна Сонечка Мармела-Дова звалила на свої плечі непосильну роботу. Голод і вбогість змусили Соню піти на ганебне приниження

Бачачи, як страждає Катерина Іванівна, Соня не могла залишитися байдужою. Всі свої гроші Сонечка без жадібності віддавала батькові й своїй мачусі – Катерине Іванівні. Вона ставилася до неї як до своєї рідної матері, любила її, ні в чому не суперечила. У Соні Достоєвський втілив кращі риси людського характеру: щирість, чистоту почуттів, ніжність, доброту, розуміння, сталість

Соня – “істота принижене”, і тому її нестерпно жаль. Інші, більше владні, чим вона, дозволили собі знущатися, насміхатися й принижувати її, бачачи всю безвинність і непорочну чистоту. “Приниженої” Сонечка стала через суспільство, у якому живе, через людей, що постійно неї кривдили, без сорому й совісті обвинувачувалися

Серед всіх персонажів роману не найдеться більше щирої й доброї душі, чим Соня. Лише презирство можна випробовувати до таким, як Лужин, осмелившимся безвинно обвинуватити ні в чому не винна істота. Але найбільше в Соні прекрасно її бажання всім допомогти, її готовність отстрадать за інші. Глибше всіх вона розуміє Раскольникова, коли довідається про його злочин. Вона страждає за нього, переживає

Ця багата душа, багата любов’ю й розумінням, допомогла Раскольникову. Здавалося, Розкольників от-от “загине” у мороці тьми, лих і страждань, але от з’являється Соня. Ця сильна (по своїй вірі) дівчина виявилася способною допомогти, підтримати більше, ніж хто б те не був. Коли Розкольників іде визнаватися в доконаному злочині, Сонечка одягає своя зелена хустка – символ страждання

Вона готова отстрадать навіть за злочин Раскольникова. Такою людиною можна лише захоплюватися! При першому знайомстві із Сонею в особі її ми бачимо стільки заляканості, що здається неможливим представити цю дівчину іншої. А це виявляється можливим

Достоєвський увагу приділяв не її (гаданої слабкої) зовнішності, а її вольовій, сильній душі. Ця дівчина врятувала своєю любов’ю, своєю добротою й відданістю від “знищення” нашого героя. Сонечка – це як “промінь світла” у світі тьми й розчарувань, надія на краще Майбутнє, це віра, надія й любов

Довгий, страждальницький шлях пройшла Сонечка Мар-Меладова: від принижень до поваги. Неодмінно вона гідна щастя. Після висновку Раскольникова Соня не зрадилася страху розлуки з ним. Вона повинна пройти до кінця разом з Раскольниковым всього його випробування, позбавлення, радості й разом з ним повинна домогтися щастя. У цьому й полягає зміст любові. В острозі, байдужа до всього, душу Раскольникова помалу звикала до турботи, любові й пещенню Сонечки.

Черстве серце поступово, з кожним днем відкривалося й зм’якшувалося. Місію свою Соня виконала: у душі Раскольникова зародилося нове, незвідане почуття – почуття любові. Нарешті вони обоє знайшли щастя. любов, Що Пробудилася, у душі Раскольникова привела його до каяття у вчиненому злочині, до появи моральності

Ф. М. Достоєвський, ввбдя образ Сонечки Мармеладовой, хотів сказати, що моральність повинна жити в душі кожної людини, як живе вона в Соні. Необхідно неї зберегти, незважаючи на всі лиха й позбавлення, чого не зробив Розкольників. Людина, що не зберіг моральності, не має права називати себе людиною. Тому справедливо сказати, що Соня Мармеладова – “чисте світло високої моральної ідеї”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Моральні проблеми в романі “Злочин і покарання”