“Мертві душі”? Безмовні образи поеми Гоголя

” Мертві душі “? Поему Гоголя пронизує безмовність, і натовпи Німа наповнюють її: немає епізоду, де ні були б присутні скуповуються Чичикова мужики-кріпаки, що згадуються числом, скопом або перераховуються поіменно, гак, як буде перераховувати покійних людина-ведмідь Собакевич. Вони беруть участь у цих заходах, але вони ж безмовні. Безмовність в “Мертвих душах буде сягати і далі. Мовчить цілу державу, і творець поеми запитує рідну країну: “Русь, куди ж мчиш ти, дай відповідь?” Але “не дає відповіді” Росія, тому що є в ній якась історична цнотливість, стриманість, тайноносность. І з якими інтонаціями слід читати хоча б тільки короткий діалог Гоголя з Батьківщиною – діалог, в якому говорить лише одна сторона? Інтонації тут можуть бути самими різними: у творах Гоголя інтонації безмежно вільні. Слово Гоголя орієнтоване на інтонування суцільно, наскрізь, згори до низу: від мукання доктора Гібнер до авторських ліричних монологів. Інтонація покликана відкрити, виявити в слові невидимий потенціал, виявити незриму силу комічного, патетичного або інтимно-ліричного змісту.

У “Мертвих душах” мовчать померлі селяни, мовчить мчащаяся крізь простір Росія: безмовність перестає пов’язувати себе з нерухомістю, мовчить мчаться, що скачуть. І так було у Пушкіна, в “Мідному вершника”, коли бронзовий імператор, Петро I, гнався за роптав

підданим, Євгеном, дрібним чиновником, які втратили під час петербурзького повені наречену, майбутню дружину (у житті Євгена повінь зіграло таку ж зловісну роль, яку в житті казкового Руслана зіграв лиходій Чорномор). Євген визнав першопричиною трагедії імператора, пригрозив його монумента: “Добро, будівельник чудотворний! .. Ужо тобі! “А цар гнівно глянув на нього. І біжить Євген від пам’ятника.

І, осяяний місяцем блідою,

Простягнувши руку у височині,

За ним несеться Вершник

Мідний На дзвінко стрибків коні…

“Чи не так і ти, Русь, що жвава необгонімая Трійка несешся? “- запитає Гоголь. І коні, що мчать по рівнині, “дружно і разом напружили мідні грудей…” “Мідні” (?) Коні ці – від того, що й Гоголь, явно орієнтуючись на поему Пушкіна, з’єднує безмовність з рухом і бачить трійку Русь як скульптурну групу. Про “скульптурності” трійки в поемі буде сказано знову: “У воротах здалися коні, точнісінько в точнісінько, як ліплять иль малюють їх на тріумфальних воротах: морда направо, морда наліво, морда посередині”. У ворота садиби в’їжджає, стало бути, статуя: по країні то поважно котить, то мчить пам’ятник. І він, природно, не може дати відповіді на якій би то не було з звернених до нього питань; мовчить він.

Куди ти скачеш, гордий кінь,

І де опустиш ти копита?

“Русь, куди ж несешся ти? ..”

І мовчить Русь.

Тиша може бути і мертвою, але Безмовність – різновид завжди привлекавшей увагу Гоголя порожнечі, в якій щось народжується, яку що-небудь заповнює. Річ, і ту Гоголь бачить у її становленні, на різних етапах життя її, тому-то й дороги йому коваль, кравець, кухар, столяр – майстра, кожен з яких бере щось бесоорменное, початкове і на наших очах творить з безформної заготовки шедевр. Скриня, який майструє Вакула в повісті “Ніч перед різдвом”; шинель, яку вправно шиє Петрович для Акакія Акакійовича. Що ж сказати про слово! II воно представлено у Гоголя на всіх етапах його життя, від народження. Слово – в жесті: дитина зі своєї колиски тягнеться до люльки, до трубки козака (“(Страшна помста”). Воно в “ритмі: стук сокири, кухонних ножів (” Стук ножів, ложок і тарілок замінив на час розмова… – йдеться в повісті “Іван Федорович…”; і подібна ситуація для Гоголя характерна; бенкетуючі сусіди мовчать, але розмова замінюєте: апетитним постукуванням ножів про тарілки). Воно – в мелодії пісні. Воно, нарешті, – у вже сказаному, але не дуже-то членороздільної звуці, у безглуздому мукання: “іііе”. І тут вже народилася інтонація: порожнеча заповнюється, слово приходить у світ.

Красномовство, недорікуватість і безмовність можуть бути розділені так, як вони розділені в “Ревізорі”: Хлестаков – Християн Іванович – німа сцена. Але вони можуть бути і злиті в межах одного характеру, образу. Звідси – безглузді пояснення нареченого і нареченої (“Іван Федорович…”, “Одруження”). Наречений і наречена мовчать або натужно, заплітається мовами розмовляють про дрібниці. Але і в мовчанні, і в недорікуватості їх жевріє невисловлене слово, багате, красномовне. Воно народжується в муках. Воно не може народитися, хоча воно вже ніби чується десь; і недарма ж сором’язливий Шпонька, з гріхом навпіл поговоривши зі своєю нареченою про те, що “влітку дуже багато мух”, прийшов до висновку: “Досить скромна і чеснотна дівчина Марія Григорівна! “І він, і його співрозмовниця обійшлися невибагливим, майже недорікуватих обміном думками, а саме заповітне їм сказало безмовність. І дивно було б звинувачувати Івана Федоровича і Марію Григорівну у недоумкуватість, у відсутності у них почуттів. Мовчать вони не від вбогості почуття. Але борошна слова, які зазвичай вважаються доступними лише піднесеним душам, розуму тонкому, творчому, виявляється, властиві й ім. Вони напружено шукали слів. Вони висловилися, вловивши високий, значний сенс і в словах не-знг. чітельнейшіх і вульгарних. І при цьому вони нібито здогадувалися про те, що твердо знав Гоголь: думка і душа людини не рівні сказаним їм словами.

У “Мертвих душах” мовчать і покійні майстри-чоловіки, і монументи, що немов зійшли з тріумфальних воріт. Але мовчать і живі. І їх безмовність – безмовність особливого роду. У “Мертвих душах” немає героя, за плечима якого не стояло б його продовження: його властивостей, якостей, можливостей, про які він не підозрює і сам. Герой говорить, і гри тим вельми красномовно, а якась потаємна частина його перебуває в безмовності, хоча вона-то і є його сутність, не впізнана їм, їм самим перекручена. Поема населена красномовними пародіями на Німа зразки. Навіть реальна Русь, що з’являється в ній, – лише невелика і не краща частина тієї Русі, яка несподівано з’являється в образі трійки. Безтолоч, бруд доріг, пияцтво. Цей світ коснозичен або невпопад красномовний, але за ним, в ньому – справжній світ, переломлений в ньому так, як живий людський лик заломлюється в кривому дзеркалі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

“Мертві душі”? Безмовні образи поеми Гоголя

Categories: Нові твори

Links