“Людям пам’ять потрібна, як би важко їм не було з нею…”


Дуже скоро буде відзначатися День Перемоги. 9 травня прозвучав переможний салют і гучний крик на всю Землю: “Перемога!” Війна тривала чотири роки, а рани не зарубцювались на землі Батьківщини і в душах тих, хто пройшов війну. Занадто багато “гіркої” пам’яті залишила війна: Брестська фортеця, Хатинь, Даль-ва, безліч інших сіл, блокада Ленінграда, жорстокі бої за Сталінград і Москву. І безліч інших боїв за кожен метр Батьківщини, а на кожному метрі цьому залишалися лежати молоді хлопці, російські солдати. У них могла бути весела молодість з першим коханням, з безліччю друзів, а потім сім’я і діти. Але замість цього вони побачили жах війни, їхні душі застигли від смертей товаришів, а завжди сяючі очі та усміхнені губи забули про те, що таке посмішка і чисте блакитне небо. Тепер, дивлячись у небо, вони чекають ворожі літаки. Зовсім юні хлопці, які раділи новим лейтенантські мундира, особистого зброї, пишалися своїм званням, але вони ще не знали, що їх чекає там, куди їх везуть поїзда. Їх відвозили від рідних і матерів, багатьом з них не судилося повернутися назад. У нашій країні загинув кожен четвертий… Кожен четвертий: чоловіки, юнаки, жінки, діти. Життя кожного четвертого обірвала жорстокість і нечеловечность німецьких солдатів. Саме нечеловеч-ність. Хіба можна того, хто вбивав дітей, дивлячись в очі їм та їхнім матерям, хто спалював людей


живими і при цьому сміявся, для кого життя людини нічого не означає, назвати людиною? Ні! Навіть тварина не здатне на таке. Тоді хто ж це були? Хто?!

І щоб ми, майбутнє покоління, не забули про те, що довелося пережити поколінню наших бабусь і дідусів, вдячні їм, врятовані їхні діти створили пам’ятники, фільми, книги.

Нещодавно я дивилася фільм Стівена Спілберга “Список Шиндлера”. Цей фільм вразив мене тією правдою про знищення євреїв у місті Кракові, яку я навіть не могла уявити. Серед цього моря жаху в місті з’являється рятує соломинка – Оскар Шиндлер. Він молодий німець, бізнесмен, приїхав у це місто заробити багато грошей. Він мріяв, точніше планував, виїхати з великими скринями грошей. Вів розгульний спосіб життя, дуже багато пив, здружився з усіма високими начальниками цього завойованого і пограбованого міста. Відкрив свій завод, де працювали євреї. Але скромний бухгалтер, єврей за національністю, зміг розбудити в ньому людини, який переживав за долю євреїв. В кінці фільму він докоряє себе за те, що витратив багато грошей на розгульне життя, а міг викупити ще стільки людей. І люди, яких він врятував від Освенціма, які ненавиділи німців, вони обожнювали цієї людини. Оскар Шиндлер залишився без жодної копійки, але він пишався зробленим. Він зміг зрозуміти, що незалежно від національності людина залишається людиною і необхідно поважати його і цінувати його життя. Фільм був присвячений не благородній вчинку Оскара Шиндлера, таких людей було дуже мало, але вони теж заслуговують на те, щоб їх пам’ятали. Він був присвячений загиблим і знищеним під час війни євреям.

Російські письменники теж створили твори про жорстокості війни. За сюжетами багатьох з них були зняті фільми. У них автори показують не тільки героїчні подвиги, але й те, що кожна нормальна людина відчуває страх перед смертю. Але деякі вміють побороти цей страх, не дають йому можливості вийти назовні. А деякі, боячись за своє життя, готові здатися в полон, прислужувати німецької влади. При цьому вони виправдовуються, що помстяться за загибель товаришів. На війні молоді хлопці після першого бою ставали чоловіками, дівчата ставали схожими на матерів. Вони шкодували хлопців, які йшли на загибель, шкодували поранених, яким не могли допомогти, їм хотілося як-небудь допомогти молодим чоловікам, заспокоїти їх, передати віру в них. І в цей важкий час в їхньому молодих серцях народжувалося почуття, про яке вони мріяли будинку. Незважаючи на що крадеться в душу холодок від пережитого, від цього відчуття хотілося співати і танцювати. Серце зігрівала думка, що десь чекають на тебе. Таке відчуття, народжене під час війни, було найбільш міцним і чистим. Але не всі повернулися з війни, багато забрали любов у своїх серцях у братські могили.

Такими були російські солдати. Імена багатьох з них невідомі, але жива пам’ять про них і їхні подвиги. І сьогодні хочеться пишатися їхньою стійкістю, і ми дякуємо за вільне життя наших предків, ми говоримо їм, загиблим на рідній і чужій землі, що вижили в нерівних боях: “Спасибі! Ми будемо пам’ятати про Вас! “



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Людям пам’ять потрібна, як би важко їм не було з нею…”

Categories: Твори з української літератури

Links