Любов. А що це таке?

Ми так часто говоримо “я люблю…”, що вже багато хто не замислюються над змістом цих слів. Але ж Роберт Рождественський прав. Життя кожної людини наповнена любов’ю, та й саме життя теж починається з любові. Кожної людини з першої мінути народження оточують любов’ю. А маленький чоловічок, почуваючи теплоту й любов з боку батьків, росте й випробовує таке ж почуття до навколишньої, але поки ще не може виразити, показати свою любов до них. І перша людина, кому ми даруємо перші посмішки, а він нам турботу й любов, – це наша мама. Багато поетів присвячували їй свої вірші, висловлюючи подяку за любов і пещення. Адже саме мама завжди знайде потрібні слова, щоб заспокоїти, допоможе у важку мінуту, порадіє твоєму успіху. А тепло її очей і рук здатно розтопити будь-яке “замерзле” серденько. Поети, що писали про героїзм матерів під час Великої Вітчизняної війни й про рідних матерів, призивають не забувати матерів, писати листа, приїжджати в гості.

Їм так потрібна наша любов і пещення. А нам завжди тепліше й уютней у цьому “холодному” світі від материнської любові. Один раз я прочитала вірш “На згадку про матір”. Я не знаю, хто автор, воно мені зовсім випадково попалося. Але воно торкнуло мене до глибини душі тим, як автор міг передати біль і переживання самотньої жінки, діти якої роз’їхалися й давно не приїжджали. Вона прожила, напевно,

нелегке життя. Єдине багатство, що залишилося в неї в житті, – діти. Вона чекає їх, згадує дитинство, ще й ще раз перечитує листа, мріє зібратися з усіма за столом, поговорити. Але вони забули про неї, у них багато інших справ. Чому ми згадуємо про близькі нам людях і знаходимо час приїхати до них тільки тоді, коли лихо постукалося у двері? Чому? Чому не можемо зібратися в далекому рідному будинку літнім деньком або погрітися в знайомої з дитинства печі холодним зимовим вечором? Як багато таких “чому?”. И як багато різних відмовок на них. І навіть якщо мама зрозуміє їх, те материнське серце не зможе. Тому поети знову й знову просять нас любити, пам’ятати, жалувати й поважати своїх матерів, частіше бувати в них.

Слухайте, поки у вас є мама, Приїдьте до неї без телеграми!

Другою матір’ю для людини є рідна земля. В 60-е роки населення Землі заговорило про охорону природи, про те, що людина, досягши волі у всім, губить навколишній світ. Розвиток нових технологій, науково-технічна революція всі пагубней і пагубней впливає на навколишнє середовище. Письменники й поети прагнули показати у своїх добутках те, що зробила з людьми воля: вони забули про любов до рідної землі й боргу перед нею, вони вирубують ліси й отстреливают тварин, не думаючи про те, що багатства природи коли-небудь закінчаться. А що потім? Голі поля й ріки без води? У лісах тільки пні й чагарники? Жутковато, але реально. Виявляється, що ми ще щасливі люди, тому що можемо любуватися весняною зеленню, слухати трелі солов’я, бачити красу російських лісів і полів. Але ми не усвідомлюємо цього або просто не хочемо усвідомлювати. А що будуть бачити ті, хто буде жити років через сто? Ці проблеми сучасні автори намагаються відобразити у своїх добутках, щоб кожний, хто прочитає, задумався над майбутнім природи, над жорстокістю сучасного суспільства. “Плаха” Айтматова, “Прощання із Запеклої” Распутіна наводять на думку про те, яким жорсток і сліпим став мир стосовно тих, хто живе не по сучасному прискореному типі життя, а так, як жили діди.

Цінуючи щохвилини свого швидкоплинного життя, вони знаходять час зупинитися й помилуватися білою березою, блакиттю неба, своєю рідною землею. І вони пишаються тим, що вміють побачити, почути, відчути всю цю красу. Всю свою любов до рідної землі народ передав нам у народних піснях, казках і легендах.” А ми не зберегли й не знаємо всього цього.

Багато моральних проблем підняли у своїх добутках письменники й поети в 80-е роки. У цей час на полках книгарень з’являються раніше заборонені добутки, а також книги тільки письменників, що прийшли в літературу, і поетів.

У багатьох добутках радянської літератури 80-х років зустрічається поняття любові: любов між чоловіком і жінкою, материнська любов, любов до природи, любов до всього навколишнього… Я вважаю, що читати ці добутки необхідно уважно, тому що в них розкриваються основи важливих життєвих принципів. Дуже важливий самостійний аналіз героїв, саме сприйняття людиною тої або іншої думкки, що автор, творець добутку, хотів нам довести. Саме завдяки таким добуткам, будь той маленький вірш або величезна книга, людина формує себе як особистість. Завдяки В. Висоцькому, Р. Рождественському, Е. Евтушенко, А. Вознесенськові, Ю. Друніній, Р. Гамзатову, Р. Казаковой, А. Волкову, А. Чепурову, В. Коркию й многим іншим ми довідаємося про чистоту моральній і духовної, доброті до рідної й близьким, любові до всьому й усім, про чистоту людських відносин, про совість і справедливість…

Але адже найважливішим із усього перерахованого, на мою думку, у цих добутках чудових авторів є поняття любові. Адже, дійсно, із самого народження людин потроху починає усвідомлювати поняття любові, потім у ньому “прокидається” це почуття – почуття любові до матері, почуття любові до цього миру, до природи, потім до друзів, знайомим. Одним зі знаменитих поетів, що відбивають у своїх утворах моральні Теми, є Д. С. Самойлов. Поезія Самойлова звернена до збагнення психологічного й морального стану сучасного суспільства. У його добутках про війну, про історію, про юність існують відступу, що показують, що розкривають красу природи, любов до природи. Прикладом можуть послужити вірша “Пам’ять” і “Весь ліс листвою переповнений”. У цих віршах автор хотів показати нам всю красу, всю принадність нашої природи, він хотів виразити своїми рядками всю любов до кожного містечка на цій величезній Землі.

А. А. Вознесенськ написав чудовий вірш “Матері сиротіють…”. Цей вірш хоч і маленьке, однак у ньому закладений глибокий зміст, темою вірша є материнська любов. “Матері сиротіють”, – пише А. А. Вознесенськ, він задається питанням: через що ці матері сиротіють, чому так виходить, чому всі так смутно? Письменник простежує ту думку, що людина повинен не тільки зрозуміти, але й усвідомити. Ця думка про те, що ніколи, ніде не можна забувати, залишати найдорожчої людини – свою матір.

У творчості Б. Ш. Окуджавы особливе місце займає жінка, що любить і улюблена жінка. На його думку, любов, навіть відкинута, завжди висока, одухотворена. На думку Окуджавы, любов – щось піднесене, неземне, божественне. Радість любові змішується з ніжним смутком, усе здаються тендітним, минущим, потребуючим дбайливого відносини. Прикладом можуть послужити його вірша “Ваша Величність жінка”, “Слава жінці моєї”, “Заїжджий музикант”.

Існують чудові вірші чудового поета И. М. Рубцова. Мені дуже подобається вірш “Берези”, у ньому одночасно відбувається відображення краси природи, любові до неї й трагічної долі людини. Цей вірш наводить читача на міркування про життя: коли людині дуже погано, важко, те необхідно зайняти себе чим-небудь, відшукати щось, що допомогло б тобі впоратися з болем, із труднощами. Розрадою для людини, на думку поета, у цьому випадку може бути Природа. Автор любить берези, і для нього берези – це й радість, і сум, і любов, і сльози, і спогаду. Коли людина вміє вслухатися уважно в шум беріз, те, говорить автор, “стає якось радісно й боляче…”, однак затверджує: “Я люблю, коли шумлять берези…”. Нехай, думає автор, буде боляче або весело, але любов до беріз буде для нього безмежної!

Існує ще безліч віршів про безмежну любов, які “несуть” у собі глибокий зміст, сенс життя, якому необхідно усвідомити кожному читачеві, адже, дійсно, завдяки глибоким філософським, моральним добуткам ми довідаємося, пізнаємо, відчуваємо любов!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Любов. А що це таке?

Categories: Нові твори

Links