ІСІКАВА ТАКУБОКУ

(1885 – 1912)

ІСІКАВА ТАКУБОКУ (28.10. 1885, с. Тамаяма, о. Хонсю – 13.04.1912, Токіо) – японський письменник.

Він помер дуже рано, у двадцять шість з половиною років, залишившись у пам’яті свого народу “вічним юнаком”. У багатьох місцях Японії можна побачити великі кам’яні брили з вирізьбленими рядками його віршів, їх знає кожен японець. Вони стали народними піснями. Твори жодного японського письменника XX століття не мають такої кількості перевидань, як вірші Ісікава Такубоку. У японській літературознавчій науці існує окрема галузь – “такубокузнавство”. Дотепер вийшло кілька тисяч книжок і статей про його життя і творчість. Ці праці є не менш популярними, ніж його власні твори.

Найкраща частина літературної спадщини Ісікава Такубоку саме та, яка принесла йому світову славу, це танка (дослівно “коротка пісня”). Він писав їх протягом усього творчого життя, публікуючи в журналах і газетах. Загалом у доробку поета налічується кільканадцять сотень “коротких пісень”; сімсот сорок п’ять вибраних танка склали дві окремі збірки. Ці тоненькі книжечки є своєрідними ліричними щоденниками поетового життя.

Ісікава Такубоку народився 28 жовтня 1885 р. (у деяких японських джерелах днем народження Ісікава Такубоку вважається 20 лютого 1886 р. – дата реєстрації його народження) у селі Тамаяма префектури Івате, що на північному

сході острова Хонсю. Справжнє ім’я поета – Хадзіме, тобто “перший”. Так назвали його, мабуть, тому, що він був першим і єдиним хлопчиком у родині священика Ісікава Іттея.

Навесні 1887 р. сім’я Ісікава Такубоку переїхала у сусіднє село Сібутамі, в якому батько став настоятелем буддійського храму. Це село поет і називатиме у майбутньому своєю батьківщиною. Дитячі роки – найщасливіша пора в житті майбутнього поета. Єдиний хлопець був пестунчиком у родині, всі його бажання беззаперечно виконувались. Вволив батько і чергову забаганку сина – і в п’ять з половиною років, тобто ще не дійшовши належного віку, Хадзіме став школярем. Він часто хворів, проте вчився чудово, вирізнявся навіть серед старших віком однокласників незвичайною кмітливістю. Недарма односельці називали його “дитиною з божим даром”. Сільську “чотирирічку” він закінчив із відзнакою.

Для навчання у наступних трьох класах початкової школи хлопця відрядили в столицю префектури – місто Моріока. Там він жив у материного брата. Відразу по закінченні школи, у квітні 1898 p., Хадзіме успішно склав іспити у префектурну гімназію. Стати гімназистом – це для сільського хлопця у той час було значним досягненням, тож не дивно, що батьки просто обожнювали сина і, зрозуміло, покладали на нього великі надії. І тут, у гімназії, Хадзіме вражав викладачів не по літах розвиненим розумом. Він навіть дружив здебільшого із старшокласниками. Якось один із них, Кіндаїті Кьоске, у майбутньому визначний японський філолог, дав йому почитати журнал “Ранкова зірка”, що його почало видавати у Токіо “Товариство нової поезії”. Відтоді Ісікава Такубоку, який і досі серйозно цікавився літературою, став прямо-таки марити нею.

На межі XIX-XX ст. японська поезія переживала свій злет. Після буржуазної революції Мейдзі 1868 р. в Японії почали інтенсивно перекладати твори європейських письменників. У системі японського віршування виникла нова форма сінтайсі (дослівно – “вірші нової форми”), бо перекладати довгі вірші західних поетів традиційними короткими формами хоку (тривірш) і танка (п’ятивірш) було неможливо. Японські “вірші нової форми” подібні до нашого білого вірша, мають необмежену кількість рядків, здебільшого дванадцятискладових із цезурою після сьомого складу. Багато хто з японських поетів почав писати власні твори переважно в формі сінтайсі. Разом з новою формою прийшов і новий зміст – у японській поезії почався період романтизму, який досяг своєї вершини у творчості Сімадзакі Тосона (1872-1942).

Романтичні віяння не обминули і традиційних форм. Спочатку Масаока Сікі (1867-1902), а потім Йосано Теккан (1873-1935) не тільки своїми теоретичними працями, а й на практиці довели, що хоку і танка можуть по-справжньому відродитись тільки завдяки новому змісту. У 1899 р. Йосано Теккан організував “Товариство нової поезії”, до якого залучив більшість поетів того часу, а з 1900 р. почав видавати журнал “Ранкова зірка”, – йому й судилося стати головною трибуною романтичної поезії.

Захоплений ідеями Теккана, Ісікава Такубоку почав писати п’ятивірші та сінтайсі у дусі поетів “Ранкової зірки”, вміщуючи їх, разом зі своїми статтями, у рукописних шкільних журналах. У цей час до п’ятнадцятирічного юнака прийшло кохання. Ісікава Такубоку закохався у Хоріаї Сецуко, дівчину, котра жила по сусідству. У майбутньому він одружиться з нею.

Віддавшись поезії, колишній “найобдарованіший із учнів” став потроху пропускати уроки й отримувати не найкращі оцінки. Не можна, правда, сказати, що гімназія вже зовсім не цікавила його – у 1901 р. він був одним із організаторів страйку учнів. Але після невдачі на чергових іспитах і догани він остаточно вирішив покинути гімназію, хоча до її закінчення лишалося провчитися півроку. Сімнадцятирічний хлопець вважав, що має й важливіші причини піти з гімназії: він стане літератором.

Наприкінці жовтня 1901 р. Ісікава Такубоку поїхав у Токіо. Там він познайомився з Текканом і став членом “Товариства нової поезії”, тим самим отримавши можливість регулярно публікувати свої вірші в “Ранковій зірці”. Проте цілоденне сидіння в бібліотеці, певна річ, не давало йому ніяких доходів. Його вигнали з квартири, яку він винаймав. Голод і холод довершили справу: Ісікава Такубоку. тяжко захворів. Дізнавшись про це, зляканий батько приїхав у Токіо і забрав сина додому.

Лікуючись після повернення в Сібутамі, Ісікава Такубоку наполегливо займався самоосвітою, багато писав – тепер, за порадою Теккана, здебільшого сінтайсі. У грудні 1903 року на сторінках “Ранкової зірки” з’явилися п’ять його “довгих віршів”. Ця добірка уперше була підписана псевдонімом Такубоку (буквально – “клюйдерево”), що його запропонував молодому поету Теккан.

1904 р. – рік стрімкого злету популярності Ісікава Такубоку. Його поезії були майже в кожному номері “Ранкової зірки” і в інших виданнях. І. Т. стає відомим у широких літературних колах. Восени цього року поет вдруге поїхав у Токіо, і через кілька місяців, у травні 1905 р., у столиці вийшла друком збірка “Жадання” (“Акогаре”), написана в стилі “віршів нової форми”.

Щоправда, в історії японської поезії перша збірка Ісікава Такубоку не залишила помітного сліду. Написані під сильним впливом романтичної школи,- хоч і дуже майстерно як для початківця,- його вірші не вирізнялися оригінальністю ні в мові, переобтяженій архаїзмами і поетичними красивостями, ані в тематиці, де переважали мотиви світової скорботи і самотності, відірвані від життя прагнення.

У червні 1905 p. Ісікава Такубоку змушений був покинути Токіо: батько, аби матеріально підтримати сина, розпродав криптомерії, що належали храму, і, обвинувачений парафіянами, позбувся посади. Ісікава Такубоку поїхав у Моріока, де оселилися батьки з молодшою донькою. Незабаром він одружився. Відтоді для родини Ісікава Такубоку розпочалися тяжкі часи. До самої смерті, незважаючи на всі зусилля, йому так і не вдасться вирватися з напівжебрацького існування.

На початку 1906 p. Ісікава Такубоку з сім’єю, тепер єдиний її годувальник, повернувся у Сібутамі і влаштувався вчителем у рідній школі. Мізерного заробітку – вісім ієн на місяць – не вистачало на п’ятьох осіб, і тому, сподіваючись на гонорар, він пізніми вечорами писав роман із життя сільських учителів. Та опублікувати “Хмарину-генія” – свій перший прозовий твір – йому не вдалося. Матеріальне становище сім’ї гіршало. До того ж, невдовзі народилась дитина. Батько Ісікава Такубоку, аби позбавити сім’ю зайвого рота, пішов з дому світ за очі, маючи єдину найвірогіднішу перспективу: загинути з голоду десь під тином. Незабаром його знайшли та повернули додому, але для Ісікава Такубоку ця подія стала страшним потрясінням. Він зрозумів, що далі так жити не можна, що треба шукати заробітків.

Перед тим як піти зі школи, у квітні 1907 p., Хадзіме організував страйк учнів, котрий здійняв неабиякий переполох у всьому селі. “Наче камінням гнаний”, покидає батьківщину поет. Узявши з собою тільки молодшу сестру, 4 травня 1907 р. Ісікава Такубоку вирушив на Хокайдо, де зупинився у місті Хакодате. Члени тутешнього товариства поетів допомогли йому влаштуватися вчителем у початковій школі. З’явилися й інші джерела заробітку: його запросили завідувати редакцією місцевого поетичного журналу, а згодом він ще домовився й про роботу в газетному видавництві. Життя потроху стабілізувалось. На початку липня він викликав до себе дружину з дочкою, а через місяць – матір. Але й цього разу ласка долі не була тривалою. У ніч на 25 серпня величезна пожежа спалила дві третини Хакодате. Згоріло все: і школа, і редакція журналу, і видавництво.

Почалися сумні мандри поета по острову. У Саппоро він прожив недовго, всього два тижні, бо посада коректора в газетному видавництві не давала основного – більш-менш пристойного заробітку. Про якесь творче задоволення від роботи Ісікава Такубоку тепер і не мріяв. Він переїхав у м. Отару і влаштувався в редакцію щойно відкритої газети, але й тут не затримався надовго. Втомившись від постійних сварок, він врешті-решт змушений був звільнитись. Один, без сім’ї, на початку 1908 p. Ісікава Такубоку подався через увесь Хокайдо у містечко Кусіро, де отримав посаду головного редактора місцевої газети. “У пошуках хліба насущного я забирався все далі на північ,- писав Ісікава Такубоку,- але й там до моїх вух долинув голос молодого руху, який захопив і громадську думку, і літературу. Пересит поезією порожніх мрій і деякий життєвий досвід, що його я здобув, допомогли мені сприйняти дух цього нового руху”.

Цим новим рухом був натуралізм – явище в японській літературі досить складне та неоднорідне. Ця літературна течія включала в себе і власне натуралізм, і критичний реалізм. Журнал “Ранкова зірка” й увесь напрям романтизму на той час утратили свої провідні позиції. З’явилась тенденція переходу від поезії до прози. Популярності набували натуралістичні та реалістичні прозові твори Нагаї Кафу, Сімадзакі Тосона, Кунікіда Доппо.

Ісікава Такубоку радо привітав появу нової течії. У статті “Гілка на столі” (лютий 1908) він писав: “Натуралізм народився, щоб змінити літературу, величезною вадою якої є виняткова увага тільки до формальної майстерності”. Наприкінці квітня 1908 p., перевізши сім’ю з Отару у Хакодате і залишивши її під опікою свого приятеля Мія-дзакі Ікуу, Ісікава Такубоку поїхав у столицю. Тут йому дав притулок Кіндаїті Кьоске, тепер студент Токійського університету. Майже не виходячи з кімнати, за півтора місяці І. Т. написав п’ять повістей, жоден із творів не прийняли до друку. Не було чим допомагати родині, росли борги, зникала віра у власний талант, а відтак почали з’являтися думки про самогубство.

Під час однієї із безсонних ночей Ісікава Такубоку став записувати у зошиті п’ятивірші. Це були прості, невигадливі роздуми про своє жебрацьке життя, спогади про щасливе дитинство. Ці вірші зовсім не були подібні до тих, які він писав досі, їх народжував відчай і бажання хоч де-небудь сховатися від нього. За дві доби Ісікава Такубоку написав понад двісті п’ятивіршів.

У його душі, у його поглядах на літературу стався значний злам. Ось уривок з його статті “Вірші, котрі можна їсти” (1909): “Треба повністю розкрити свій великий талант. Треба писати вірші, маючи відчуття нерозривного зв’язку зі справжнім життям. Треба писати вірші, від яких ішов би не аромат вишуканих страв, а запах нашої повсякденної їжі. Треба писати вірші, в яких ми відчуваємо потребу. Можливо, це означає спустити поезію з установлених позицій на якісь нижчі, але мені здається, що поезію, від наявності чи відсутності якої в нашому житті нічого не змінюється, треба перетворити на предмет першої необхідності. Це єдина змога утвердити право поезії на існування”. Починаючи з липня 1908 р., на сторінках різних періодичних видань постійно публікувалися його п’ятивірші. “Це мої сумні іграшки”, – говорив поет. У грудні 1910 р. вийшла друком збірка “Жменя піску” (“Ітіака-но суна”), а в червні 1912, посмертно, – збірка “Сумні іграшки” (“Канасікі Гангу”). Саме вони й зробили Ісікава Такубоку найулюбленішим поетом японського народу.

У червні 1911р. Ісікава Такубоку написав декілька “довгих віршів” відверто політичного змісту. Згодом вони склали збірку “Свист і свисток” (“Обіко-токутібуе”, 1912).

Останні, токійські, роки життя письменника (1908-1912) – це не тільки період стрімкого поступу художньої майстерності, а й період найінтенсивнішої праці: за цей час написано кільканадцять повістей, десятки літературно-критичних і публіцистичних статей, сотні віршів.

Дещо з цієї величезної кількості творів Ісікава Такубоку вдавалося опублікувати. Крім того, він працював коректором в одній із столичних газет, був співробітником редакції літературного журналу “Плеяди”. Отож через рік після приїзду в Токіо у нього з’явилася можливість викликати до себе матір і дружину; трохи згодом приїхав і батько. Матеріальне становище родини поступово кращало – точніше б сказати, наближалося до прожиткового мінімуму. Але напівголодне життя попередніх років принесло свої страшні наслідки – у сім’ї з’явився туберкульоз. Спочатку помер маленький син, який народився в жовтні 1910 р. Ця тяжка втрата прискорила й смерть самого Ісікава Такубоку. Він помер 13 квітня 1912 р. За місяць до цього, вже приречений, він поховав матір. Друга донька Ісікава Такубоку народилася через два місяці після його смерті. А через рік вона стала круглою сиротою – у травні 1913 року померла Сецуко, дружина Ісікава Такубоку.

Квітень японці називають “місяцем Такубоку”. Щорік 13 квітня в Японії відзначається день його пам’яті. Ісікава Такубоку став основоположником реалістичного напряму у формі танка. І не тільки основоположником – досі жоден японський поет не досяг у танка тих вершин реалістичної майстерності, що були доступні генієві Ісікава Такубоку.

Стиль п’ятивіршів Ісікава Такубоку відзначається граничною простотою вислову і водночас глибоким психологізмом, відсутністю щонайменшої вимушеності, а через це – й деякою небездоганністю форми. Приятель Ісікава Такубоку поет Вакаяма Бокусуй писав: “Іноді здається, що він, забувшись, розмовляє сам із собою, неначе переводить дихання”. У цих “розмовах із собою” Ісікава Такубоку досить часто порушував канон п’ятивірша танка (1-й і 3-й рядки – п’ять складів, 2-й, 4-й і 5-й – сім), зменшуючи або, частіше, збільшуючи кількість складів у вірші-рядку проти потрібної норми. Незграбність, з формального погляду, деяких п’ятивіршів Ісікава Такубоку пояснюється, звичайно ж, не браком художньої майстерності (в збірці “Жадання” він довів протилежне). Ніби саме про цю непригладженість сказав Мотоорі Норінага, філолог і поет VIII століття:”…щирі людські почуття – ніжні, нерівні й навіть нерозумні. А оскільки поезія є чимось таким, що описує почуття, їй личить бути в гармонії з почуттями, тобто бути також нерівною, незграбною і не-пригладженою”.

Але головна заслуга Ісікава Такубоку полягає не в “розкріпаченні” форми поетичної мініатюри (у тривіршах поета XVII століття Мацуо Басьо зустрічаються й значніші “вольності”) і не в тому, що він у своїх танка почав широко вживати слова живої, народної мови замість книжної лексики. Новаторство Ісікава Такубоку – це насамперед рішуча демократизація змісту “короткої пісні”. Від багатьох штампів середньовічної танка відмовилися вже романтики. Але й у їхніх творах основними залишились дві найголовніші теми класичного п’ятивірша: природа і кохання. У танка Ісікава Такубоку ці теми вже не домінують над іншими. Тематика його п’ятивіршів найрізноманітніша, вона не знає ні уподобань, ні обмежень.

Така демократичність змісту була характерна для поетичного жанру хайку, розквіт якого припадає на XVII-XVIII ст. Отже, можна сказати, що Ісікава Такубоку зробив певний синтез форми танка і жанру хайку.

Українською мовою окремі твори Ісікава Такубоку переклали Г. Турков і М. Федоришин.

За Г. Турковим


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ІСІКАВА ТАКУБОКУ

Categories: Біографії

Links