ДО N. N

Відокремлений кут мій,

Коли душу знемагала

У боротьбі із хворобою фатальної.

Твій милий погляд, твій погляд чарівний

Хотів страждальця пожвавити,

Хотіла ти спокій цілющий

У схвильовану душу влити.

Твоє втішне участье,

Твоє вниманье, милий друг,

Мін знову повертають щастя

И зціляють мою недугу.

Я не хочу любові твоєї,

Я не можу неї привласнити;

Я відповідати не в силах їй,

Моя душа твоєї не коштує.

Повна душа твоя завжди

Одних прекрасних відчуттів,

Ти бурхливих почуттів моїх далека,

Далека

моїх суворих думок.

Прощаєш ти ворогам своїм –

Я не знаком із цим почуттям ніжним

И образникам моїм

Плачу отмщеньем неминучим.

Лише тимчасово здаюся я слабшав,

Движеньями душі володію;

Не християнин і не раб,

Прощати образ я не вмію.

Мені не любов твоя потрібна,

Занятья потрібні мені інші:

Втішна мені одна Війна,

Одні тривоги бойові.

Любов ніяк нейдет на розум:

На жаль! моя вітчизна страждет, –

Душу у волненье тяжких дум

Тепер однієї волі жадає.

У вірші “ДО N. N.” (Ти відвідати, мій друг, бажала…) він зачарований улюбленою жінкою.

Інтимна тема любовного послання підтримана мелодійними повторами, анафорами:

Твій милий погляд, твій погляд чарівний

Хотів страждальця пожвавити,

Хотіла ти спокій цілющий

У схвильовану душу влити.

Твоє втішне участье,

Твоє вниманье, милий друг,

Мін знову повертають щастя

И зціляють мою недугу.

Але поступово інтимна тема ускладнюється цивільної. Виявляється, герой і героїня тримаються різних думок, і обопільний потяг не виключає різниці позицій, характерів, переконань.

Суворість диктується його свідомістю борця, що відкидає релігійну смиренність і духовне рабство:

Лише тимчасово здаюся я слабшав,

Движеньями душі володію;

Не християнин і не раб,

Прощати образ я не вмію.

Герой спершу нагадував сумовитого й розчарованого страждальця, відокремленого від людей:

Ти відвідати, мій друг бажала

Відокремлений кут мій,

Коли душу знемагала

У боротьбі із хворобою фатальної.

Але потім характер його “хвороби фатальний” прояснився. Причина її укладена не в любові, не в холодності або зраді улюбленої жінки, не у відгородженості про життя, а в суспільстві:

Любов ніяк нейдет на розум:

На жаль! моя вітчизна страждет, –

Душу у волненье тяжких дум

Тепер однієї волі жадає.

Герой лише ненадовго отчаялся. І хоча він вдячний жінці за участь, але її любов не може зцілити його “недуга”. Знаходження “цілющого спокою” і “щастя” – тільки миттєвий стан, що не скасовує “бурхливих почуттів” і “тяжких дум”. Через границю характерів і думок герой осягає суспільний зміст особистих страждань.

Він починає розуміти, що любов, як тільки не в ній причина його страждань, не в силах вилікувати “хвороба фатальну”. Тепер його розум просвітлюється (“Движеньями душі володію…), і герой рішуче сприймає любов як почуття, що затьмарює його цивільну самосвідомість:

Я не хочу любові твоєї,

Я не можу неї привласнити;

Я відповідати не в силах їй…

. . . . . . . . . . . . . . . .

Мені не любов твоя потрібна…

Ліричний герой Рилєєва здатний на велике й гаряче почуття. Елегійні формули виражають не аскетизм, а цивільну підоснову властивої йому стриманості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

ДО N. N