♦ПРО ТИ, ОСТАННЯ ЛЮБОВ!..”(Любовна лірика)

Чому молилася ти з любов’ю, Що як святиню берегла, – Доля людському суесловью На поруганье зрадила. Ф. И. Тютчев Федір Іванович Тютчев багато в чому ліричний поет. Крім опису великолепнейших картин природи, його перу належить чимало віршів, присвячених любові до жінки, цьому прекрасному й піднесеному почуттю. Протягом усього творчості поет звертається до цієї Теми, але особливим трепетом і ніжністю відрізняються його вірші, написані після 1840 року й присвячені Олені Олександрівні Денисьевой.

Ця ” блаженно-фатальна” любов тривала

протягом п’ятнадцяти років і обірвалася лише Алл С о ч. Р У зі смертю Олени Олександрівни. Вона була на двадцять три роки моложе поета, що не перешкодило їй, за свідченням Георгіївського, що добре знало обох, випробувати “таку глибоку, таку самовіддану, таку жагучу й енергійну любов, що вона охопила й всю його істоту, і він залишився назавжди її бранцем…”: ПРО, не тривож мене укорой справедливої! Повір, з нас, із двох завидней частина твоя: Ти любиш искренно й полум’яно, а я – Я на тебе дивлюся з досадою ревнивої

И жалюгідний чарівник перед чарівним миром, Мною, створений самим, без віри я коштую И самого

себе, червоніючи, усвідомлю Живої душі твоєї безжиттєвим кумиром. Поет випробовує мимовільну провину, що не може відповідати улюбленою такою ж жагучою й самовідданою любов’ю, яку випробовує вона до нього. Тютчев був одружений, тому положення Денисьевой у суспільстві було двозначним

Їй відмовили в прийомах у тих будинках, у яких ще недавно приймали з такою радістю й увагою. Згодом життя Олени Олександрівни складається невдало. Але ж, як писала Георгіївський, ” Природа обдарила її більшим розумом і дотепністю, великою вразливістю й жвавістю, глибиною почуттів і енергією характеру, і коли вона потрапила в блискуче суспільство, вона й сама перетворила в блискучу молоду особу…”. Тепер же під впливом її фальшивого становища в суспільстві почав мінятися характер Дівою, з’явилася нестриманість і запальність, уразливість і релігійна екзальтація. Юрба ввійшла, юрба вломилася У святилище душі твоєї, И ти мимоволі постыдилась И таємниць, і жертв, доступних їй. Тютчев же як і раніше не пориває із сім’єю, служить і займає досить помітне суспільне становище, пише вірші, які ипоследствии складуть денисьевский цикл, шедевр російської любовної лірики: ПРО, як убийственно ми любимо, Як у буйній сліпоті страстей Ми те всього вірніше губимо, Що серцю нашому милею!

Вражають читачів рядка, написані п’ятдесятилітнім поетом, але наповнені юною й жагучою, піднесеної й самовідданою любов’ю: ПРО, як на схилі нашого років Нежней ми любимо й суеверней… Сіяй, сіяй, прощальне світло Любові останньої, зорі вечернею!.. Пускай бідніє в жилах кров, Але в серце не бідніє ніжність…

Про ти, остання любов! Ти й блаженство й безнадійність. Олена Олександрівна хворіла на сухоту. Її нещасливе життя не сприяло видужанню, а навпаки, Денисьева з кожним днем вгасала. Поет бачив це й важко страждав, але допомогти не міг. Весь день вона лежала в забутті, И всю її вуж тіні покривали, Лив теплий, літній дощ – його струменя По листах весело звучали, И повільно отямилася вона, И початку прислухатися до шуму…

“ПРО, як все це я любила!” Поетові призначено було пережити улюблену, він говорив, що з її смертю він загубив інтерес до життя, більше того, воно сприймав життя без її як покарання: Любила ти, і так, як ти, любити – Ні, нікому ще не вдавалося. Про Господи!., і це пережити… І серце на клаптики не розірвалося

Вірші, присвячені Олені Олександрівні,- це своєрідний днев-иик поета, якому він довіряє самі таємні, інтимні таємниці свого серця й душі. Завдяки цій самовідданій і сильній любові, російська класична поезія поповнилася чудовими ліричними віршами. Страждання й сльози поета вилилися в незабутній цикл

От бреду я уздовж великої дороги В тихому світлі згасаючого дня… Важко мені, завмирають ноги… Друг мій милий, чи бачиш мене?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


♦ПРО ТИ, ОСТАННЯ ЛЮБОВ!..”(Любовна лірика)

Categories: Нові твори

Links