Дивна доля Миколи Рубцова

Коли в Рубцова або закінчувалися гроші, або йому все набридало, і душу вимагала спокою, Фляків відправлявся до себе на Батьківщину – у Село Никольское. Там він почував себе своїм у всіх відносинах. Так, в 1963 р. Микола Фляків обзавівся сім’єю, і приїжджаючи в Никольское, ішов уздовж посаду над рікою, намагаючись ще видали побачити хатинку, де його чекали. Незабаром дружина народила йому дочка Лену, що Микола безумно любив і постійно балував. Він говорив: “Маленьким треба давати волю. Нехай роблять, що хочуть”… Жертвою волі дитини стали тільки батьківські єдині годинники – і його це не хвилювало. В 1964р. з’їздивши восени в Москву, і Фляків, відрахований з інституту, повернувся в село. Настрій був уже зовсім інше, однак треба було жити й шукати вихід з положення. А наступне відновлення мало що міняло. І в один з таких день поет гостро відчув, що не зложилося його особисте життя, не було поруч близьких йому людей. І провиною всьому була мати дружини, що постійно “кидала” на зятя осудливі погляди. Але її можна зрозуміти: всі зяті годують сім’ю, а Микола “посиживает у дружини на шиї”. І їй було соромно перед людьми, що в її дочки такий чоловік. Конфлікт наростав, і в один прекрасний момент відбувся його розрив із сім’єю…

Никола їде у Вологду. Але він завжди був радий навіть малюсіньким новинам про свою дочку. Восени 1968 р. Микола

Фляків одержав кімнату у квартирі – гуртожитку на Червоноармійській набережній. Житло тільки спочатку радувало поета: це все-таки був гуртожиток. Наступним летом Фляків переселився в однокімнатну квартиру на вулицю Олександра Яшина. На одному із семінарів молодих літераторів у Вологді читала свої вірші крупнотелая, зі збитою зачіскою жінка. Враження заинтересовывающее вона зробила безсумнівно.

М’яким, по-детски чистим голосом вона вимовляла віршовані рядки про те, як люди переслідують вовків, переслідують лише за те, що всім цим звірам дається у важкій боротьбі – і їжа, і любов, про те, що сама вона, як вовчиця, за свою любов готова кому завгодно перегризти горло. На всі висловлення друзів про те, що ця жінка талановита, Фляків відповідав: “Це не вірші, це патологія. Жінка не повинна так писати”. От із це-те жінкою й звела його доля. З нею зв’язав він своє особисте життя, хотів назвати її своєю дружиною. У переддень нового 1971 року Микола Фляків чекав дочку Лену з мамою в гості, і, за словами Елесина, поет був повний турбот про Майбутнє, планів, задумів! …А рано ранком 19 січня 1971 р. біля під’їзду будинку на вулиці Олександра Яшина скопилися машини: міліцейська, “швидка” і ще якісь… І от уже стругаючи печатка закону пломбою накладена на двері 65-й квартири на п’ятому поверсі біля пожежних сходів на горище. Квартири, де жив Фляків. Зовсім як у його вірші:

* Начебто міцний, як свеженький овоч,

* Людина й легка його життя.

* Раптом проноситься “швидка допомога”,

* И серена кричить “розступися!”

* (“Під галузями лікарняних беріз”)

Трапилося непоправне. У п’ятій годині ранку та сама пышноволосая жінка, що на семінарі молодих авторів читала вірші про вовків, прийшла в міліцію й заявила, що задушила Рубцова. Звістка про смерть Миколи Рубцова багатьох змусила задуматися, ще раз узятися за його книжки й перечитувати, перечитувати, заново осмислюючи його вірша. Адже він стільки писав про смерть, більше того-сам собі сказав: “Я вмру у водохресні морози…” Так адже й вийшло. Дивно, чи не так? У Миколи Рубцова з’явився на життєвому шляху людин, що здався йому близьким. Що здався, але не оказавшийся. Ставши перед судом, жінка, що позбавила Рубцова життя, захищалася обдумано й холоднокровно, – пише присутній на суді Віктор Коротаев. І дивно: навіть одного доброго слова не знайшла для людини, поруч із яким прожила півтора року, навіть тіні каяття не висловила, доводячи, що не було в неї часу одуматися, розтиснути пальці, а після засоромитися свого бесівського пориву, не було часу зірвати з вішалки пальто, вибігти на мороз, охолонути, отямитися… Суд довів – був час”.

* Звичайно, розібратися у випадковості відкритих нам деталей того, що відбулося між двома, практично неможливо. Але мене цікавить таке питання: Чому всі обвинувачують цю жінку? Я думаю, хоча ця моя, суб’єктивне, думка, потрібно було щось сказати, зробити, щоб довести жінку до вбивства. Так, я згодна що вона була ревнивою жінкою з “бунтарським” духом, про що визнавалася у своїх віршах: …Мої вчинки так страшні,

* Мій шлях так нерозумно в’ється,

* И дух бунтарський сатани.

* У мені, як колись, залишається.

И, все-таки, щоб убити коханої людини потрібно мати величезну силу волі. Мені здається, що в той момент перед нею стояли вибір: або назавжди позбутися від борошн, що доставляються Рубцевим, або продовжувати страждати, приносячись себе в жертву. Вона вирішила вибрати перше, і я вважаю, що не можна її цілком і повністю обвинувачувати в цій трагедії. Адже, якщо подивитися на цю ситуацію під іншим кутом, можна помітити й представити всі ті почуття, випробовувані цією жінкою. Хоча я ще раз повторюся, ця лише моя суб’єктивна думка…

Так, несподіваним для друзів Рубцова було те, що трапилося в злі водохресні морози. Але навіть у тій трагічній ситуації за Миколою Рубцевим – поезія як добрий, світлий початок, що визначає його духовний мир, риси його живого вигляду. До останнього дня почував Фляків живий подих поезії. Він явно відчував якийсь перевал у своїй Творчості, іноді навіть лякався цього. Напевно, тому, що обрису його майбутніх шляхів для нього самого ще не прояснилися.

Життя поета Миколи Рубцова обірвалася. Але його духовне буття триває, доля художника в рамки його життя не укладається. Висновок Коротку, винятково напружену життя прожив великий російський поет Микола Фляків. “Поет краще у своєму житті віднімає від життя й кладе у свій Твір “, – писав Л. Н. Толстой. Так це було в Рубцова – у нерозділеному сполученні його життя й творчості. Жити сложнейшими переживаннями,. гостро почувати драматичні колізії й переплавляти їх у душі своєї в гармонічно чарівні рядки віршів – такий була доля поета Миколи Рубцова. Ні, він не вибирав цього “напрямку”. Поезія його сама вибирала, тому що, говорячи його ж словами, “не вона від нас залежить, а ми від її залежимо”. Талант такого роду жадає від поета – праці величезної щиросердечної напруги. Так, сувора доля – “висікати вогонь зі слова”. Але такий творчий порив є щастям для будь-якого поета. Микола Фляків, як справедливо затверджує Гліб Горбовский, “довгоочікуваний поет”. І справді, довгоочікуваний: він простягнув живу сполучну нитку від класичної російської поезії до сьогоднішнього дня, щоб допомогти сучасній людині знайти взаєморозуміння, щастя, упевненість у майбутньому. Сьогодні без творчих досягнень Рубцова неможливо представити розвиток російської поезії в 70-е роки. І з роками значення створеного поетом залишається усе повніше. Великий талант завжди несе новий погляд на звичні явища, впливає на культуру почуттів, на культуру слова. Поезія Миколи Рубцова, до розуміння щирого змісту й народності якої ми, може бути, тільки тепер наближаємося, дає джерело для нових творчих пошуків.

Спалюва_ творчою пристрастю, що володіла їм безроздільно, Фляків служив людям проникливим віршем чесно й віддано – до кінця. Поки підводити “остаточні підсумки” поезії Миколи Рубцова рано – вони тільки починаються. Проникнути в такий тремтливо живий поетичний мир, як рубцовский, особливо не легко, хоча вся щира поезія важко піддається поясненням. Це давно відомо критиці й естетиці. Затверджуючи, що “індивідуальність є щось первісне й неизложимое й ніякі певні особливості, ні окремо взяті, ні в з’єднанні, не можуть неї скласти й виразити”, Володимир Соловйов визначив головне завдання критики “в оцінці даної поетичної діяльності по суті, тобто як прекрасного предмета, що представляє в тих або інших конкретних формах правду життя або зміст миру”. От і ми спробували дошукатися до змісту в поетичному світі Миколи Рубцова, знайти ту правду життя, що він сповідав.

Микола Фляків прожив коротке життя, не встигши не тільки опублікувати, але навіть записати всі добутки, які народилися в нього в голові. Але й те, що він залишив нам, з усією очевидністю дозволяє затверджувати: не забуттю, а майбутньому належить поезія Рубцова, чим і пояснюється значний інтерес читачів до особистості поета

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Дивна доля Миколи Рубцова