Звеличення людського розуму, винахідливості та допитливості в образі Одіссея

УСІ УРОКИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 8 КЛАС

І семестр

ЛЮДИНА ТА ЇЇ СВІТ У ДАВНІХ ЛІТЕРАТУРАХ

УРОК № 15

Тема. Звеличення людського розуму, винахідливості та допитливості в образі Одіссея

Мета: вчити знаходити в тексті приклади винахідливості, допитливості, розуму головного героя; характеризувати літературний персонаж; орієнтуватися в подіях поеми Гомера; ознайомити з поняттями гекзаметр, епічна поема; розвивати навички роботи з текстом, зв’язне мовлення; виховувати прагнення бути винахідливим, допитливим, помірним.

Обладнання:

кросворд, схеми, текст поезії Е. Межелайтиса “У кожного із нас своя Ітака”.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань

1. Кросворд

По горизонталі:

1) Найсильніший воїн ахейців у Троянській війні. (Ахілл)

2) Вірна й любляча дружина Одіссея. (Пенелопа)

3) Воїн, що повертався додому 10 років. (Одіссей)

4) Богиня моря, матір Ахілла. (Фетіда)

5) Фантастичні істоти, що заманювали мандрівників своїм співом. (Сирени)

6) Майстер, що викував Ахіллові щита. (Гефест)

7) Ім’я циклопа. (Поліфем)

8) Так назвав себе Одіссей циклопові. (Ніхто)

По вертикалі:

9) Дике плем’я велетнів-людожерів,

які розбили 11 кораблів Одіссея і зжерли його супутників. (Лестригони)

2. Перевірка домашнього завдання

Стислий переказ уривків “Лестригони” та “Одіссей у Кіркеї”.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

– Пригадайте, які риси найбільше цінувалися давніми греками?

– Сьогодні ми з’ясуємо, чи відповідає цьому ідеалові образ головного героя поеми “Одіссея”.

ІІІ. Узагальнення та систематизація знань

Складання усної характеристики героя

– Що ви знаєте про походження та соціальне становище Одіссея? (Одіссей – син Лаерта, цар Ітаки. Має дружину Пенелопу та сина Телемаха. Він досвідчений воїн, “городоборець”, один з ахейських ватажків у Троянській війні. Після війни він 10 років поневіряється світом, прагнучи повернутися додому.)

– Як можна оцінити зовнішність та фізичний стан героя? (Виглядає як звичайна людина, фізично сильний, витривалий)

– Які риси характеру притаманні Одіссеєві? (Гомер стосовно свого героя найчастіше використовує епітет хитромудрий, що влучно характеризує Одіссея. Він розумний, кмітливий і… хитрий. Ці риси виявилися і в епізоді з троянським конем, і під час перебування у циклопа, у Цирцеї (Кіркеї). Завдяки своєму розуму, спостережливості герой рятує себе і своїх друзів – виявляє відповідальність за їхню долю.

Одіссей рішучий, запальний, але може правильно оцінити обстановку й стримати себе. Він здатний визнавати свої помилки.

Одіссей – люблячий чоловік та батько.

Але він – не ідеальна людина. Часто герой буває марнославним, підступним до ворогів, глузливим, нерозсудливим та не завжди прислухається до порад своїх супутників.)

– Як ставляться до героя інші персонажі? (Одіссей користується заслуженою повагою завдяки патріотизму, сміливості та розуму. Він – ватажок, і супутники покладають великі надії щодо перемоги та порятунку саме на нього.)

Висновки

– Швейцарський учений Андре Боннар вважає, що “…Одіссей, хоча й вірить у своїх богів, але знає, що вони можуть бути такими ж підступними, як і милостивими, відтак покладається, у першу чергу, на самого себе… Одіссей – коваль свого щастя, у нього розум вправного майстра, робітника”.

– У довіднику з античної літератури ми прочитаємо: “Одіссей – образ людини того періоду в історії Стародавньої Греції, коли греки воювали, відкривали нові землі, колонізували їх. За таких умов, безперечно, людина мусила не тільки майстерно володіти зброєю, але й бути обачною та розважливою. Одіссей втілює також ідею одвічного суму за Батьківщиною, що підносить гомерівський епос на рівень високого гуманізму”.

– Чи відповідає Одіссей ідеалу давніх греків? (Одіссей мужній та поміркований, дуже розумний, але не завжди обачний, справедливий, іноді марнославний. У цілому образ Одіссея відповідає ідеалу давніх греків, хоча він має не тільки позитивні риси.)

IV. Засвоєння літературознавчих термінів

1. Теорія і практика: гекзаметр

– Ви вже помітили, що читати поеми Гомера не просто: вони написані особливим віршовим розміром, який у наш час використовується не часто.

Назва цього розміру – гекзаметр. У чому ж його особливості? Гекзаметр – це шестистопний дактиль.

Дактиль – це трискладова стопа з наголосом на 1-му складі. ( ; де склад)

Спробуємо це перевірити на рядках з поеми “Іліада”. Запишемо знамениті перші рядки і поставимо наголос у словах:

Гнів оспівай, о богине, Ахілла, сина Пелея

Пагубний гнів, що лиха ахеям багато накоїв.

Порахуємо, через скільки складів повторюється наголос (через 2 склади), і виділимо стопи (вони є не ідентичними щодо слів).

(Посередині рядків відмічена цезура – пауза.)

Залишилося порахувати кількість стоп у рядку: їх 6.

Таким чином, ми переконалися, що поема “Іліада” написана шестистопним дактилем, тобто гекзаметром.

2. Жанр “Іліади” та “Одіссеї”

Епічна поема – оповідна поезія, народжена у давнину як форма зображення героїчних вчинків певного персонажа, важливих подій у житті народу.

Поетичний епітет – у фольклорі стале образне поетичне означення предмета або явища (ясні зорі, сира земля; прудконогий Ахілл, шоломосяйний Гектор).

V. Додаткове завдання

1. Виразне читання підготовленим учнем уривка з оповідання

К. Паустовського “Умолкнувший звук”

Слышу умолкнувший звук божественной эллинской речи.

Старца великого тень чую смущенной душою.

Я начал вслух повторять тот же пушкинский гекзаметр, что читала девочка, шумели равномерные волны – с моря катилась мертвая зыбь,- и первая строка стихов неожиданно слилась с размером волн.

Пока я говорил: “Слышу умолкнувший звук божественной эллинской речи”, волна успела набежать на берег, остановиться и отхлынуть. И вторая пушкинская строка: “Старца великого тень чую смущенной душой”,- с такой же легкостью вошла в размер второй волны.

По законам гекзаметра в средине строки надо было делать небольшую паузу – “цезуру” – и только после этого произносить конец строки.

Я снова повторил первую строку. Пока я говорил: “Слышу умолкнувший звук”, волна набежала на берег. После этих слов я остановился, выдержал цезуру, и волна тоже остановилась, докатившись до небольшого вала из гравия. Когда же я говорил конец строки: “божественной эллинской лиры”, то мой голос смещался с шорохом уходящей волны, не опередив его и не отстав ни на мгновенье.

Я сел на песке, пораженный тем, что мне сейчас открылось в шуме волн. Надо было проверить эту удивительную, как мне показалось, случайность на более сложном гекзаметре.

Я вспомнил стихи Мея о златокудром Фебе и прочел их, дождавшись начала волн:

Феб утомленный закинул (пауза-цезура)

Свой щит златокованный за море…

Одна волна ушла, и тут же подошла вторая:

И разлилась на мраморе (пауза-цезура)

Вешним румянцем заря…

Снова гекзаметр повторил размеры волн.

Я еще ничего не понимал. Было ясно одно: протяженность звучащей волны совпадала с протяженностью строки гекзаметра. Я угадывал в этом какую-то тайну, хотя и уверял себя, что это не больше, чем совпадение ритма волн и стихов.

… Гомер создал гекзаметр.

И вдруг мне стало ясно, что слепой Гомер, сидя у моря, слагал стихи, подчиняя их размеренному шуму прибоя. Самым веским доказательством, что это было так, служила цезура посреди строки. По существу она была не нужна. Гомер ввел ее, точно следуя той остановке, которую волна делает на половине своего наката.

Гомер взял гекзаметр у моря. Он воспел осаду Трои и поход Одиссея торжественным напевом невидимого ему морского пространства.

Голос моря вошел в поэзию плавными подъемами и падениями,- голос того моря, что гнало, шумя и сверкая, веселые волны к ногам слепого рапсода.

(Паустовский К. П. Умолкнувший звук // К. П. Паустовский. Избранное.- М., 1962.- С. 194; 197.)

2. Виразне читання учителем або учнем уривка з “Книги про книгу” С. Львова

Цікаво дізнатись, як гомерівський епос читав відомий дослідник античної літератури російський професор Сергій Іванович Радциг. Звернімось до спогадів одного із його студентів: “Лекція наближалась до завершення. Із рук у руки пливе записка. Сергій Іванович розгортає її і читає вголос: “Якщо можна, прочитайте, будь ласка, початок “Іліади” по-грецьки”.

Сергій Іванович заходиться гарячим рум’янцем і каже:

– Друзі мої, якщо ви справді хочете почути, як звучала “Іліада”, коли вона була складена, пригадайте, що в Давній Греції вірші не декламували, а співали. І, вибачте мені, я співатиму.

За вікнами аудиторії шумів вітер московської осені, в Сокольницькій діброві, яка підступала до нашого інституту, облітали клени і берези, а сивий маленький дідусь, стоячи перед дошкою, на якій щойно писав імена героїв Гомера, розкачуючись, співав по-давньогрецьки початкові строфи “Іліади”. Співав слабким високим голосом. Співав, не боячись видатися смішним. Він був упевнений, що тисячоліття тому “Іліаду” виконували саме так. І це було зовсім не смішно, це було прекрасно!

Потім він зупинився і зніяковіло сказав:

– Ось приблизно так…

І тоді до нього попливла по аудиторії інша записка. Він знову розгорнув її і ледве чутно прочитав:

Слышу умолкнувший звук божественной эллинской речи;

Старца великого тень чую смущенной душой.

Так пушкінським дистихом на честь Гнєдича – перекладача “Іліади” – хтось із нас висловлював подяку професорові.

VI. Підсумки уроку

– А на завершення хочу прочитати вам вірш українського поета Миколи Негоди “Гомер”.

ГОМЕР

Безжальний час все зводить нанівець,

І що ви, люди, знаєте про мене?

Хіба лиш те, що я, сліпий співець,

Спізнав, як Бог, осяяння натхненне.

Де народився я – ніхто не зна,

Сім древніх міст на те претендували.

Та піднялася забуття стіна,

І залягли століття, мов завали.

Моїх річок розмиті береги,

Поховані давно руїни Трої.

Але жили й живуть, немов боги,

Ахілл і Одіссей – мої герої.

Мій епос, як божественний чертог,

Піднісся над минулими віками,

І я живу з античними богами,

Вже й сам напівлегенда, напівбог.

VII. Домашнє завдання

Написати твір-мініатюру за враженнями від поезії Е. Межелайтіса “У кожного із нас своя Ітака”; підготуватися до тематичної атестації: вивчити терміни з теорії літератури.

…У каждого ведь есть своя Итака…

Мы чувствуем слезами отчий дом,

Локтями – стены, пол – ногой.

Итак, я

О том, что этот уголок – один.

Мы зяблику в кормушку кинем крошки.

И все привычно: хлеб возле руки.

Котел находят без оплошки ложки.

От камня – по воде знакомые круги.

…У каждого из нас своя Итака.

Путь к дому – рябь в глазах и свист в ушах.

Летим! Добра дорога к нам, и так ей

Отрадно метить эхом каждый шаг.

…И будет нам наградою тепло

Залива, рощи, яблока и злака,

И главное тепло, чтоб потекло

Из глаз…

У всех у нас – своя Итака.

(Едуардас Межелайтис)