Зв´язок жанрів родинно-обрядової творчості з художньою літературою та їх дослідження
Із зародженням нової української літератури письменники почали широко використовувати у своїх творах елементи родинної обрядовості. Найперше це виявилося у драматургії, зокрема у драмах І. Котляревського ” Наталка Полтавка “, Г. Квітки-Основ´яненка “Сватання на Гончарівці”, п´єсі Т. Шевченка “Назар Стодоля”, в яких даються розгорнуті картини весільного обряду чи його етапів (сватання, заручин). Згодом зображення обряду весілля з´являються у прозі: у повістях Г. Квітки-Основ´яненка ” Маруся “, “Козир-дівка”,
Похоронний обряд давніший за походженням, тому його мотиви зустрічаємо вже в
Обряд похорону детально описаний у повістях Г. Квітки-Основ´яненка “Маруся”, І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”, М. Коцюбинського ” Тіні забутих предків “, Ю. Федьковича “Похорон”; голосіння зустрічаємо в оповіданнях Марка Вовчка “Горпина”, рекрутські та емігрантські плачі – у творах В. Стефаника “Виводили з села”, “Стратився”, “Камінний хрест”.
Мотиви голосінь широко відображені й у ліриці. Яскравими прикладами є цикл “Скорбні пісні” зі збірки О. Кониського “Порвані струни”; “Жалібний марш” Лесі Українки, присвячений пам´яті Т. Шев ченка: “Батечку ж наш! / Та вернись до нас! / Та порадь же ти, батьку, нас, / Як без тебе в світі жити Україні / При лихій годині?”; подібною є поезія Т. Тичини “На могилі Шевченка”, з мотивами похорону та розмови з померлим пов´язана його поезія “Мамо, мамусю, чом не їсте?”. До похоронних пісень наближений цикл віршів “Надгробні стихирі” зі збірки П. Карманського “Ой люлі, смутку”; ряд творів Миколи Вороного зі збірки “De mortuis” (“На Тарасовій панахиді”, “Пам´яті І. Франка”, “На батьковій могилі”, “Лемент”, “Requiem” та ін.); вірш В. Поліщука “Понесли його в домовину”. Символіка і поетика похоронного обряду використана у віршах Т. Осьмачки “На Ігоревому полі”, де автор створює новітню легенду-плач Ярославни, та “Труни в гаях” – символічне всенародне оплакування загиблих героїв. Такі мотиви зустрічаються й у сучасній літературі. Яскравим прикладом є “Тренос над ще однією хресною дорогою” І. Калинця.
Дослідження родинно-обрядової словесності
Окремі згадки про родинні звичаї та обряди зустрічаються вже в “Повісті временних літ”. Перші записи цих обрядів відносяться до 15-16 ст. і належать Яну Ласіцькому (його книга “Де Russorum…” вийшла латинською мовою у Вільно в 1582 p.). Описи українського весілля знаходимо у К. Саковича, Г. де Боплана (“Опис України”, Франція, 1650). Цілісні записи весільної драми здійснили Г. Калиновський (1777), Й. Лозинський (1848), П. Чубинський (у четвертому томі “Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край”). Окремі записи належать Б. Грінченку (“Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних губерниях”, 1899). Багато текстів у записах М. Сумцова, Б. Грінченка, В. Охрімовича друкувалися на сторінках “Київської старини” у 80-х роках 19 ст. Визначальними були розвідки О. Потебні “О мифическом значении некоторых обрядов и поверий”, 1865; “Объяснения малорусских и сродных народных песен”, 1883; М. Сумцова “О свадебных обрядах преимущественно русских” ( Харків, 1881) та В. Охрімовича “Значення малоросійських, російських обрядів і пісень в історії еволюції сім´ї” (1891).
Важливу роль у збиранні та вивченні весільної обрядововсті відіграли І. Франко (“Нариси народної весільної обрядовості на Україні”), В. Гнатюк (“Похоронні звичаї та обряди”, Львів, 1912), Ф. Колесса. Ряд їх досліджень був опублікований в “Етнографічному збірнику” та “Матеріалах до українсько-руської етнології” (1899-1929).
Серед відомих фольклористів 20 ст. ці проблеми вивчали О. Кравець (“Сімейний побут і звичаї українського народу”, 1966), Н. Здоровега (“Нариси народної весільної обрядовості на Україні”, 1974), О. Прав-дюк (його науковим дослідженням відкривається двотомне видання науково опрацьованих текстів “Весілля”, 1970), М. Шубравська (“Весільна пісенність на Україні та її обрядова функція” – вступна стаття до двотомного видання “Весільних пісень”, 1982) та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)