Зображення козацької звитяги (За поемою Т. Г. Шевченка “Гамалія”)
Великий Кобзар був справжнім патріотом своєї землі, свого народу. Найвизначнішою рисою українського народу Тарас Шевченко вважав його волелюбність. Кобзар не знаходив ідеалу національного існування в тодішньому суспільстві. Україна мусила втрачати свою культуру та мову, підкоряючись гніту царської Росії. Отже, поет дивився на минуле рідної землі як на повчальний приклад не тільки для сучасників, а й для прийдешніх поколінь. Саме тому героями творів Тараса Шевченка стали козацькі ватажки, серед яких відомий лицар Запорозької Січі Гамалія.
У
Ой, повій, повій, вітре, через море
Та з Великого Лугу,
Суши наші сльози, заглуши кайдани,
Розвій нашу тугу.
Плач невільників долинув до рідної землі. І козаки співають у відповідь:
Їдем різать, палить,
Братів визволяти.
Шлях запорожців під проводом
“Ріжте! бийте” – на фортеці
Кричить Гамалія.
Реве гарматами Скутара,
Ревуть, лютують вороги.
Козацтво преться без ваги –
І покотились яничари.
Мужній і відданий козацький ватажок Гамалія розбив кайдани й випустив братів із неволі. Запорожці зруйнували мури турецької фортеці, спалили ворожий флот. Такою була плата за спалені українські села, за кров і муки братів та сестер.
В основу поеми покладено історичні події. Тарас Шевченко схвалює визвольні походи козаків, оспівує їх волелюбність, мужність, побратимство.
Козаки на чолі з Гамалією повертаються з походу. Рідні місця вже постають на обрії:
Пливуть собі, з-за хвилі
Сонце хвилю червонить.
Перед ними море лине
Гомонить і клекотить.
Славні отамани, віддані Україні козаки, героїчні походи до ворожої землі, – це наше славне минуле. Кожен українець повинен берегти пам’ять про звитяжних запорожців, яких оспівав Великий Кобзар.