Зображення гострої боротьби на селі в романі А. Голівка “Бур’ян”
Увесь світ знає “Бур’ян” А. Головко. Це добуток у свій час був як вибух, як грім серед ясного неба, тому що підняло такі питання, про які навіть боялися говорити вголос. Ці питання хвилювали й зараз хвилюють людей, які працюють на землі. Це, по-перше, землевпорядження, по-друге, бюрократія, по-третє, бандитське свавілля. Іноді здається, що Головко писав про наш час – такими актуальними є ці проблеми
Письменник Тривалий час жив на селі, дуже добре знав матеріали судових процесів над місцевими кулаками, які не зупинялися ні перед чим,
А чому же вони так турбуються за Кушниренко, чому хочуть, щоб швидше він повернувся в Село? Вони покладають на нього надію на вбивство Давида Мотузки, що перший свідомо виступав проти куркульського свавілля, проти страшного беззаконня. Сповнено відрази й зневаги портрети цих “героїв”, які намалював Головко. Згадаємо, наприклад, портрет того ж Матюхи, у якого “морда з-під кошлатої шапки, начебто здоровенний баклажан червоний”, стала від пияцтва. Не краще Матюхи й Сахновский, начмилиции, що хоче себе видати за інтелігентну людину. Найстрашнішим злочином цієї зграї було пограбування кооперації. Обікравши магазин, ці люди (а може, і нелюди) підкидають награбоване сільським активістам, у тому числі й Давидові Мотузке. Після арештів почалися безжалісні допити. А важче всього Давидові. Сахновский говорить йому так: “…ти й сам знаєш що тебе ми хоч так, а вб’ємо. Тому що питання коштує: або ти, або я!”. А хто ж такий Давид Мотузка? Це червоноармієць, що повернувся додому, у село й зштовхнувся з таким беззаконням, що не можна було удержатися від обурення. До його появі люди терпіли, не піднімали голови проти Матюхиной зграї, тому що бачили, як Тихона Кожушного назавжди зробили калікою ці нелюди. Давид для цих селян – начебто ясне сонечко: він розповідає про події, які відбуваються у світі, про Майбутнє. Давид робить будинок-читальню, де навіть є своя стінгазета, газети, які читає вголос неписьменним незаможникам. Іде до секретаря парткому з листом, у якому описані всі злочини Матюхиной “кумпании”.
Своєю принциповістю, рішучістю, відданістю справі революції викликав Давид ненависть в обухівського голови сільради і його помічників, тому й вирішують вони його вбити. Але їм це не вдалося, тому що Давид, людина з гарячим і щирим серцем, має вірних друзів, які рятують його. Тоді й приходить кінець Матюхиной зграї. Автор майстерно показав, як переплітається старе з новим. На початку твору Давид чує “захід бур’яну сухого”, що “повіяв з давнини”. Але в думках Давида живе чудове майбутнє, коли люди будуть жити краще, коли будуть “будинку більші”, буде “великий сад”, електростанція, ферми. Мотузка разом з односільчанами перемагає несправедливість говорячи: “Коли хазяїн приходить на ниву й бачить, що росте бур’ян, він вириває їх з коріннями”. Вирваний з коріннями “бур’ян” – Матюхина зграя й чекають тепер обуховци кращого життя, “дороги в ранкову далечінь”.