ЗНО – Олександр Олесь – Література XX ст
Література XX ст.
(справжнє ім’я – Олександр Іванович Кандиба)
Український поет, драматург, прозаїк, перекладач. З 1919р. в еміграції. Головною темою його збірок стає туга за Україною. Помер у Празі в липні 1944 p., отримавши звістку про те, що нацисти закатували в концтаборі Заксенхаузен його сина – письменника Олега Ольжича.
Основні твори: “З журбою радість обнялась” (1907), “Княжа Україна”(1920), драматична поема “Ніч на полонині”, драматичний етюд “По дорозі в Казку”.
Він поєднав у собі риси полум’яного співця
Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш-романс (популярна народна пісня).
Вид лірики: інтимна.
Провідний мотив: краса життя, краса кохання – над усе.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм, що утворює особливу ритміку.
Вид римування: перехресне.
Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову
Поезія стала улюбленою народною піснею “Сміються, плачуть солов’ї…”. Вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини і природи. Святковий бенкет весни, коли “уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче”,природно відтінює “летючу мить життя” людини, нагадує, що життя – тільки “єдина мить”.
Поезія сповнена вітаїстичних, тобто життєлюбних мотивів, які прославляють філософію життя ліричного героя, його закоханість у красу буття і людини.
Для вирішення ідейно-художнього задуму автор вибрав кільцеву композицію твору, яка є важливим складником авторської концентрації почуттів, відтворення динаміки розгортання ліричного сюжету. Лірична оповідь у поезії складається з трьох суб’єктів: власне автора, ліричного героя і “ти”, тобто адресата, умовного співрозмовника.
Ця поезія – заклик не забувати, що життя – мить, яка так швидко спливає, тому треба насолодитися кожним прожитим днем, кожною хвилиною:
Лови летючу мить життя!..
Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
“Чари ночі”
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її, –
Знов молодість не буде!”
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе –
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, –
Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас – боги скупі,
Над нас – глухі й нечулі…”
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде!”
“О слово рідне! Орле скутий!”
Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш-медитація.
Поезія-медитація – це вірші-роздуми на філософську та житейську теми. Це поетичні роздуми про швидкоплинність життя, нездійсненність мрій та бажань ліричного героя, невідворотність смерті.
Вид лірики: патріотична.
Провідний мотив: поет щиро захоплюється рідним словом, гнівно картає колонізаторів, які його нищать, та своїх безбатченків, котрі його зневажають.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб.
Вид римування: кільцеве.
Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову тональність вірша.
Символи у вірші – меч (войовнича грань рідного слова), сонце (миролюбна, окрилена, творча грань – рідного слова), слово (усе рідне, найдорожче), Самсон (віра в духовне визволення народу-богатиря).
Олександр Олесь у цій поезії виголосив справжній гімн українському слову, нагадуючи всім, що діти не повинні забувати мову батьків. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов’язково стане “дощами судними” для її ворогів.
Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах:
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним,
Поезія вибудована як монолог-звертання ліричного героя до – рідного слова. Три частини композиції виконують роль тези, антитези, синтезу.
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)