Дружба – найцінніший скарб. Вона необхідна для кожного з людей, адже ніхто не побажає собі життя без друзів. Недарма кажуть, що людина без друзів – що дерево без коріння. Т, безумовно, велике значення дружба мала для юних героїв твору В. Короленка “Діти підземелля”. Вася, Валек та Маруся належали до різних суспільних кіл. Але всі вони були по-своєму нещасні, знедолені діти. Вася, хоч і народився та жив у заможній, забезпеченій, культурній родині, все ж був обділений увагою, любов’ю та розумінням рідних людей. Він рано втратив матір, яка
померла ще в молодому віці, а тато, тяжко переживаючи своє горе, зовсім не звертав уваги на сина, якому так хотілося відчути його любов. Не знаходячи взаєморозуміння з батьком, Вася прагнув знайти щирого, надійного друга. Все це врешті-решт призвело до того, що він пішов на вулицю і там шукав собі поради, розуміння, самоствердження. Про хлопчика почали говорити, що він зв’язався із дурною компанією. Це були безтурботні, відчайдушні вуличні хлопці, разом з якими він і потрапив до старої напівзруйнованої каплиці, де й познайомився з Валеком і Марусею. Валек і Маруся були дітьми пана Тибурція – жебрака. Вони
були настільки бідними, що навіть житла ніякого у них не було, а жили вони у підземеллі старої каплиці. І харчувалися вони аби як: то вдасться щось випросити, то вкрасти, а інколи пану Тибурцію вдавалося заробити на обід своїм читанням. Одягнені вони були надзвичайно бідно – у якесь лахміття. Але навіть у такому стані вони були значно багатші за деяких багатих, впливових людей. Багаті своєю безкорисливою дружбою і любов’ю, відносинами, які існували у цій маленькій родині, де кожний шанував і поважав своїх близьких, рідних, ніжно турбувався про них. Діти швидко потоваришували. І ця ніжна дитяча дружба була надзвичайно важливою для них. Життя Васі стало тепер вагомішим, цілеспрямованішим: він знав, що йому треба допомогти своїм друзям, які були у дуже скрутному становищі – голодні, знедолені. Вася часто приносив їм яблука зі свого саду, булки, розважав маленьку хвору Марусю, життя з якої виссав “сірий камінь”. А коли стан здоров’я Марусі був вже дуже тяжкий, Вася умовив свою сестру Соню дати йому улюблену Соніну ляльку – подарунок покійної мами. Маруся дуже зраділа ляльці – таких іграшок у неї ніколи не було – і нізащо не хотіла розлучатися з нею. Навіть перед смертю, втрачаючи свідомість, вона міцно її тримала. Завдяки своїм новим друзям Вася став людянішим, добрішим і навіть дорослішим і розважливішим – таким був і Валек. Тут, у підземеллі, Васю завжди чекали, радо зустрічали, розуміли. Тут він вперше пізнав теплі сімейні відносини, які можуть бути в родині і яких йому так не вистачало. Валеку й Марусі ця дружба теж приносила велику радість. Вони вже не відчували себе такими забутими, знедоленими, відлюдкуватими. Ця щира дитяча дружба допомогла Васі налагодити відносини зі своїм батьком: Валек і Тибурцій змусили Васю по-новому подивитися на свого батька. Він почав поважати його за чесність і порядність, пишався, що в нього такий батько, а пізніше взаємини між ними і зовсім налагодились. І хто б міг подумати, що ця льодова крига, ця стіна відчуження, яка була між батьком і сином, раптом зникне. І все це стало можливим не завдяки моралізаторським настановам дорослих людей, а двом маленьким дітям – жебракам, які мали надзвичайно цінне багатство – велике, щире, незрадливе серце і ніжну, кришталево чисту душу. Дружба – велика сила!
(2 votes, average: 4.00 out of 5)