Останні дні Марусі в повісті “Діти підземелля”

Розповідаючи про останні дні Марусі, Читачі насамперед звертаються до опису зовнішності хворої дівчинки. Важливо, щоб вони простежили динаміку портрета (особи, око, посмішки, сміху й т. д.) і зрозуміли, що зміни деталей зовнішності героя часто є свідченням і внутрішніми змінами. Так, через зовнішні ознаки портрета героїні письменник зображує поступове її вгасання. Ще зовсім недавно Ма-Руся “дзенькала слабкими переливами свого жалюгідного сміху й шльопала по кам’яній підлозі неспритними ножонками” (глава VI), але от стали жовтіти листи,

а разом з ними початку давати про себе знать і хвороба дівчинки. Маруся “усе худла, особа її все блідло, ока стемніли… віка піднімали із працею, хлопчики виснажували всі зусилля, щоб тільки викликати тихі переливи її слабкого сміху, побачити її смутну посмішку” (глава VII).

Наступила осінь, погіршився стан хворої. Тепер вона “дивилася равнодушно… більшими потемнілими й нерухливими очами, і ми давно вже не чули її сміху” (глава VIII). Тільки лялька змогла пожвавити дівчинку, до це тривало недовго. Прийшов час, коли Маруся дивилася перед собою “неясним поглядом… не усвідомлюючи, що з нею відбувається”

(глава VIII). Звертаючи увагу нас на ці зміни в портреті, ми тим самим учимо їх бути уважними до художніх деталей, бачити, яку роль грає кожна з них у розкритті особливостей внутрішнього миру героя

Як характеризує Васю його поводження під час хвороби Марусі? – ставимо запитання. Читачі вже багато чого знають про хлопчика, і його дбайливість стосовно хворої, що доходить до самовідданості, сприймається як природне і єдино можливе його поводження. Читачі відзначають, що Вася почуває себе потрібним у сім’ї Тибурция. Його поява викликає пожвавлення дівчинки. Рубель обіймав Васю, як брата. Навіть Тибурций дивився иа в себе очами, у яких мерехтіли сльози. Вася додає всі зусилля до того, щоб хоч якось допомогти горю друзів. Особливу щиросердечну чуйність проявляє хлопчик, коли батькові стає-. відомо про, що пропала ляльці. Не маючи можливості повернути її сестрі – для цього треба було б позбавити Марусю її останньої радості,- Вася з напускною безтурботністю заявляє засмученим Валеку й Тибурцию: “Нічого! Нянька, напевно, уже забула”. Вася знає, як важко зараз його друзям, і, не бажаючи обтяжувати їх своїми турботами, мужньо бере все на себе

Самовідданість Васі стосовно друзів, його щиросердечна стійкість, вірність слову найбільше яскраво проявляються в розмові з батьком. Сцену вирішального пояснення судді із сином Читач прочитає в класі сам. Це один з найбільш хвилюючих епізодів повести, і важливо, щоб читачі прослухали його в гарному, виразному читанні

За допомогою вчителя діти звернуть увагу на щиросердечні переживання діючих героїв. Це допоможе їм глибше осягти внутрішній мир кожного. Читачі добре знають зміст розмови, що відбулося. Не звертаючись поки до тексту, пропонуємо їм подумати: що переживав батько й син перед початком розмови?

Діти вловили основну тональність уривка й, не утрудняючись, відповідають, що Вася хвилювався й боявся цієї зустрічі. Його пугал грізний, неприступний вид батька. Вася почував себе винуватим, тому що обманював батька, не говорив йому, де проводить увесь час. Батько дуже гнівався на Васю, уважаючи його егоїстом, що віддав невідомим людям ляльку, подаровану покійною матір’ю

До початку розмови Вася робко зупинився в притолоки. Він помітив смутне осіннє сонце, відчув тривожний стукіт власного серця; підняв на батька ока й негайно шиї опустив їх у землю. Батько сидів перед портретом матері й “не повертався” до Васі. Коли ж він повернувся, особа його було страшним. Вася почував на собі важкий, нерухливий, гнітючий погляд. Під час розмови слова батька про ляльку різко впали на Васю, він здригнувся. Адже його обвинувачують у найстрашнішому безчесному злодійстві подарунка померлої матері. От чому особа батька бути блідо, ока горіли гнівом

Незважаючи на те що Вася весь скулився під поглядом батька, усе нижче опускав голову, гіркі сльози палили його щоки, він ні словом не видає своїх друзів, випробовуючи в цю мінуту не острах, а ображене почуття покинутої дитини й пекучу любов до тих, хто пригрів його там, у старій каплиці. Поява Тибурция перериває важку сцену

Діти відзначають, що суддя зустрів Тибурция похмурим і здивованим поглядом, що той витримав спокійно.

Тибурций почуває свою правоту. Він прийшов сюди, щоб захистити Васю від несправедливих докорів. Він знає, що повинен змусити пана суддю вислухати себе, тому говорить спокійно й м’яко, не бажаючи дратувати розгніваної людини

Витримка Тибурция, його добре, ласкаве відношення до Васі перемагають сторожкість судді, змушують його прислухатися до слів бездомного жебрака. Ми не знаємо, а тільки припускаємо, про що говорили між собою Тибурций і суддя. Однак навряд чи варто рекомендувати учням завдання: “Що сказав Тибурций батькові Васі?”, як це іноді практикується. Зміст висловлень Тибурция так, мабуть, а дотримання характерного стилю його мовлення настільки недоступно дітям, що таке завдання буде породжувати лише безпомічні відповіді, невдалі спроби “доповнити” письменника. Набагато корисніше школярам простежити, як у зовнішнім поводженні судді (у його жестах, міміці, позі) проявляється нове відношення до сина. Вчитуючись у добуток, діти звернуть увагу на те, що спочатку суддя поклав Васі на плече важку руку, рука ця тремтіла. Після перших слів Тибурция рука батька, що тримала плече Васі, розтиснулася. Нарешті, після розмови судді з Тибурцием Вася знову відчув на своїй голові чиюсь руку. Це була рука батька, але тепер що ніжно гладила волосся Васі. Скуповуючи, але виразна-деталь тонко передає характер переживань батька Васі (від гніву до здивування й від нього до довіри й пещення).

Ще більш зрозумілої стане близькість, що виникла між батьком і сином, коли ми оборотний увагу на те, як, у свою чергу, Вася зворушливо виражає батькові своє відношення: “Я довірливо взяв його руку”; “Я с жвавістю схопив його руку й став неї цілувати”; “Довго стримувана любов заюшила цілим потоком у моє серце”.

Бажаючи узагальнити результати аналізу цього епізоду й підвести нас до осмислення характеру судді й Тибурция, пропонуємо відповісти на питання: “Чому Тибурций був упевнений, що суддя вислухає його? Що змусило Тибурция прийти в будинок судді? Що спонукало суддю сказати Васі: “Я винуватий перед тобою, хлопчик…”?”

Перше питання спочатку викликає деяке здивування школярів, однак незабаром вони міркують, що відповістити на запитання можна, лише зрозумівши, яким людиною був суддя. І тоді читачі згадують усе, що їм відомо про батька Васі з повісті: це висловлення Валека про непідкупність і людяність судді; це оцінка Тибурция (“Твій батько, малий, найкращий із всіх суддів на світі. Він не вважає потрібним труїти старого беззубого звіра в його останньому барлогу…”); це, нарешті, відношення самого судді до старого злісного Яна-Шу, якого суддя завзято виганяв зі свого будинку, не бажаючи вислухувати обмови на бідних мешканців каплиці

Хоча ми й знаємо, що суддя служить жорстоким і несправедливим законам, що існують у суспільстві, однак самого суддю сприймаємо як високоморальної людини. Важке горе озлобило його, зробило черствим стосовно власної дитини, змусило піти в себе, однак не позбавило почуття справедливості

Осмисливши особливості характеру цього суворого й по-своєму нещасної людини, Читачі тепер зможуть відповістити на поставлене запитання: спостережливий Тибурций добре вивчив Васиного батька й вірив у те, що гуманність судді, його добре відношення до людей не дозволять йому відіпхнути дружню руку, протягнену навіть такою знедоленою людиною, якої був Тибурций.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Останні дні Марусі в повісті “Діти підземелля”

Categories: Нові твори

Links