Значення діалогу Фамусова й Чацкого

На перший погляд це явище нічим не примітно. Протягом комедії Фамусов і Чацкий будуть не раз розмовляти. Але от, що цікаво в другій дії дуже багато монологів. Герої діляться своїми поглядами на життя, своєрідними програмами. Перед епізодом, що я аналізую – монолог Фамусова, він роздратований приїздом Чацкого.

Раніше він називав його “сарванец”, від нього ніколи не знаєш чого чекати. У попереднім явищі Фамусов намагався впорядкувати своє життя і якось заспокоїти її, перегортаючи календар, на сторінках якого життя протікає між народженням,

їжею й смертю. Заспокоївши себе в такий спосіб Фамусов зустрічає Чацкого навіть гостинно “А! Александ Анреич, просимо. Сідаєте-Ка”. Однак Чацкий чуйна й прониклива людина, вона відразу почуває настрій Фамусова “Ви щось невеселий стали”, – говорить він йому. Фамусов продовжує робити вигляд, що він гостинний хазяїн і радий Чацкому. Фамусов заспокоюється після репліки Чацкого про сватовстве “Нехай я посватаюся, ви що б мені сказали?”. Він розуміє, що на цю секунду він господар становища й починає наступати, назидая Чацкого.

Фамусов почуває, що має право вчити Чацкого. “Сказав би я по-перше:

не дурій. Маєтком, брат, не керуй помилково, а головне, подит-ка послужи”.Фамусов не просто вчить, а висуває дві умови: ” подит-ка послужи”, “не будь гордієм”. Монолог Фамусова – приклад наступального мовлення. Він не згадує “колишній, добрий час”. Він нав’язує Чацкому свій спосіб життя. “От те-те, всі ви гордії! Запитали б як робили батьки? Училися б, на старших дивлячись”. Речення в монолозі винятково окличні й риторичні питання, тобто Фамусов не очікує відповіді від свого співрозмовника. Чацкий починає обороняться, але досить спокійно, але при цьому виражає, з погляду Фамусова, шкідливі революційні ідеї.

Він захищається від того способу життя, що собою персоніфікує Фамусов. Він не бажає “гнути шию”, “брати чолом”, “плести лестощі мережив”, “надягати личину ретельності до царя” і “жертвоать потилицею”, чацкий захищається від моралі, що йому нав’язана, він не проповідує революцію, і взагалі не хоче бути у світі з Фамусовим: “Длить суперечки не моє желанье”, Чацкий не збирається “ображати вух” батька Софії

У цьому явищі той Чацкий, якого не бачать у комедії, його репліки це всього лише наслідок молодої й палкої вдачі. У нього немає іншого виходу, він просто не може мовчати. Чацкий пожив в іншій обстановці, з іншими людьми, з іншими думками, він не наївна людина й прекрасно розуміє, що Фамусова не переробити, він лише дає зрозуміти, що має інші погляди. Однак, це явище знайомить читача з наївним Чацким, що вважає, що “століття минулий уже віджив”, “нині сміх страшить…”

Цей епізод допомагає читачеві по-справжньому зрозуміти характер Чацкого й ідею комедії.

Московське дворянство в особі Фамусова, Скалозуба, Хлестовой і інших являє собою соціальну силу, що закосніла, зі сформованими поняттями про життя, що зложилося системою життєвих цінностей. Причому ця сила визначає собою й фізіономію суспільства в цілому. Вона диктує свої умови, висуває вимоги, не зважати на які не можна. І лише окремі сміливці начебто Чацкого знаходять у собі моральні сили протистояти суспільним вдачам своїм життєвим поводженням. Що криється за радою Фамусова “именьем не керувати помилкове”? Можливо, Чацкий, подібно Онєгіну, “ярем панщини стародавньої оброком легенею замінив”. Але це викликає осуд Фамусова і його однодумців. Всі слова й учинки Чацкого йдуть всупереч устояним нормам життя, що сложились моделі поводження. Він відмовляється вчитися “на старших дивлячись”, обвинувачуючи “старших” в аморализме. Адже в цьому суспільстві завидним нареченим є Скалозуб, оскільки він “і золотий мішок і мітить у генерали”, а що він за людина – всім байдуже. Так само як байдужні людські якості будь-якого іншого. Чацкий же оцінює людини по тому, що він являє собою як такий. Із цього погляду він уважає Молчалина невартим нареченим для Софії, а зовсім не тому, що той бідний і безрідний.

Чацкий відстоює свої погляди, незважаючи на те, що йому доводиться йти всупереч суспільству в цілому, а не тільки окремим його членам. Він борець по натурі. Мало мати передовий світогляд, потрібно мати сміливість відстоювати свої погляди, навіть якщо це сполучено з погрозою суспільного остракізму. І Чацкий саме такий. Немає жодного персонажа в комедії, що насмілився б, подібно Чацкому, піти проти суспільної думки. Адже знає ж Платон Михайлович, що слухи про божевілля Чацкого – дурниця, але не знаходить у собі сил кинути виклик суспільству, хоча він чимала людина й добре знає Чацкого. Неможливо також вимагати якої-небудь громадянської мужності від Репетилова, що спочатку при звістці про те, що Чацкий нібито збожеволів, протестує, але ніколи не піде проти того, що “занадто гласно”. Мабуть, лише Софія в стані кинути виклик суспільним вдачам і моралі, але, на жаль, вона волею доль не спільниця, а противниця Чацкого.

Гончарова залучили в грибоедовском персонажі саме бійцівські якості його натури, характер заколотника, здатного відстоювати свої погляди, навіть якщо це загрожує йому повним розривом із суспільством.

Чацкого й фамусовского суспільства різні. Чацкий засуджує кріпосне рабство, наслідування закордонному, відсутність у людей прагнення до утворення й власної думки. Діалоги Чацкого й Фамусова – це боротьба. На початку комедії вона проявляється не так гостро. Фамусов навіть готовий поступитися руку Софії, але ставить при цьому умови:

Сказав би я, по-перше: не дурій,

Именьем, брат, не керуй помилково,

А, головне, поди-тка послужи

На що Чацкий відповідає:

Служити б рад, прислужуватися нудно.

Але поступово боротьба перетворюється в битву. Чацкий сперечається з Фамусовим із приводу образа й шляхи життя. Але головний герой самотній у боротьбі з поглядами московського суспільства, у якому йому немає місця

Молчалин і Скалозуб – не останні представники фамусовского суспільства. Вони суперники й супротивники Чацкого. Молчалин послужливий, мовчазний. Він хоче догодити своєю покірністю, акуратністю, лестощами. Скалозуб показує себе кимсь дуже важливим, діловим, значним. Але під мундиром він ховає “легкодухість, розуму вбогість”. Думки його зв’язані тільки з одержанням чина вище, грошима, владою:

Так, щоб чини добути, є багато каналів;

Про їх як щирий філософ я звужу:

Мені тільки б дісталося вгенерали.

Чацкий не терпить неправди й фальші. Мова цієї людини гострий, як ніж. Кожна його характеристика влучна й уїдлива:

Молчалин колись був так дурний!..

Жалчайшее созданье!

Уж хіба поумнел?.. А той –

Хрипун, удавленник, фагот,

Сузір’я маневрів і мазурки!

Чацкий вище їх, у ньому проявляються кращі й рідкі якості. Ті, хто не може побачити й оцінити цього, найменше, просто дурні. Чацкий безсмертний, і зараз цей герой актуальний. Комедія “Горі від розуму” внесла величезний вклад у розвиток російської літератури. П’єса Грибоєдова була, є й буде сучасним добутком доти, поки з нашого життя не зникнуть чиношанування, спрага наживи, плітки


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Значення діалогу Фамусова й Чацкого

Categories: Нові твори

Links