Життєвий шлях – Остап Вишня
Остап Вишня (1889-1956 pp.)
Життєвий шлях
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зінківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім’ї. Павло закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові. Свідоцтво про закінчення двокласної школи надавало йому право зайняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Але юний вік (13 років) був цьому на перешкоді. Батько вирішив навчати сина далі. Павло хотів вступити до Глухівської
Подальшу освіту Павло здобував у Києві, у військово-фельдшерській школі. По закінченню навчання у 1907 р. військовий фельдшер Павло Губенко потрапив до армії, а згодом працював у хірургічному відділенні лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував сам письменник, він не збирався присвятити себе медицині, тому, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен
У 1919 р. Павло Губенко як патріот Української Народної Республіки докладав зусиль до розбудови нової держави, завідував Медико-санітарною управою міністерства шляхів У HP. В роки громадянської війни, відстоюючи інтереси республіки (Павло Губенко не належав до жодної партії), опинився в Кам’янці-Подільському. Ризикуючи життям, особисто працював у поїздах, що перевозили тифозних хворих. Підтримував їх не лише медикаментами, а й морально, розважаючи хворих смішними анекдотами, які сам і складав. Саме тоді з’явилася у газеті “Народна воля” його перша публікація за підписом Павло Грунський. Загалом у цей період на сторінках кам’янець-подільських газет надруковано 21 твір молодого автора.
Наприкінці 1919 р. Павло Губенко повертається до Києва і працює у видавництві “Книгоспілка”. Невдовзі його заарештовано й засуджено на три роки. І тільки завдяки клопотанням В. Еллана – звільнено.
У жовтні 1920 р. Павло Губенко вже в Харкові. З квітня 1921 p., коли він став працівником республіканської газети “Вісті ВУЦВК”, розпочинається період його активної творчості й, систематичних публікацій у радянській пресі (псевдонім Остап Вишня вперше з’явився 22 липня 1921 р. в “Селянській правді” під фейлетоном “Чудака, їй-богу!”).
Остап Вишня брав участь у громадській роботі та у діяльності літературних об’єднань “Плуг” і “Гарт”, в організації та редагуванні, разом з В. Блакитним, перших двох номерів журналу “Червоний перець” (1922) і продовжив працю в цьому журналі у 1927 p., .коли було поновлено його вихід.
Молодий журналіст і письменник Остап Вишня майже щодня друкувався на сторінках “Вістей”, “Селянської правди” та інших видань. Матеріалом для його творів було саме життя. Слово гумориста мало надзвичайну популярність. Одна за одною виходять збірки творів письменника: “Діли небесні” (1923 p.), “Кому веселе, а кому й сумне”, “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)” (1924 р.), “Вишневі усмішки кримські” (1925 p.), “Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився”, “Вишневі усмішки кооперативні” (1927 p.), “Вишневі усмішки закордонні” (1930 р.) і деякі інші. У 1928 і 1930 pp. двома виданнями вийшло зібрання “Вишневих усмішок” у чотирьох томах. Твори письменника друкуються в перекладах російською та іншими мовами народів СРСР.
О. Вишня здобуває визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Письменник гостро висміює злободенне (віджиле, чуже й вороже народові) і гаряче підтримує все нове і прогресивне на виробництві, в побуті, культурі, в громадському житті, духовному бутті людини.
25 грудня 1933 р. гуморист був звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Постишева під час жовтневої демонстрації, і незаконно репресований (в той період було репресовано всіх літераторів сатирично-гумористичного жанру). До 1943 р. письменник спокутував нікому не зрозумілу “провину” перед народом в Комі АРСР, в Ухті, недалеко від Воркути, в інших таборах.
Відбуваючи покарання, в 1934 р. письменник написав російською мовою публіцистичні нариси про людей ухтинського табору під назвою “Материалы к истории ухтинской экспедиции”.
До творчого життя письменник зміг повернутись лише в 1944 р. В нещодавно звільненому від фашистських окупантів Києві письменник написав перший після повернення твір – “Зенітка”, опублікований в газеті “Радянська Україна” 26 лютого 1944 р.
Письменник повертається до творчого життя, про що свідчить збірка його політичних фейлетонів і памфлетів “Самостійна дірка” (1945 p.), книжки усмішок “Зенітка” (1947р.), “Весна-красна” (1949р.), “Мудрість колгоспна” (1952 р.), “А народ воювати не хоче” (1953 р.), “Великі ростіть!” (1955 р.), “Нещасне кохання” (1956 р.) та інші.
Після Великої Вітчизняної війни О. Вишня – член редколегії і співробітник журналу “Перець”, член правління Спілки письменників України.
Лише у 1955 р. Остап Вишня був офіційно реабілітований судовими органами.
Табори підірвали здоров’я письменника, але до останніх днів життя він не залишав літературної творчості.
Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.
ЦЕ ЦІКАВО
У спогадах про Остапа Вишню відомий актор “Березоля” Йосип Гірняк розповідав, що Остапа Вишню, як небезпечного “злочинця”, перевели з одного табору в інший (біля Воркути). А в 1937 р. під час масових розстрілів політв’язнів, повертали назад пішим етапом (800 кілометрів у морози) начебто для додаткового “слідства”, а фактично на розстріл. Але по дорозі Вишня, і без того хронічно хворий, захворів на гостре запалення легенів. Його непритомного покинули помирати в якійсь табірній цегельні. А коли він подолав смертельну хворобу, то період масових розстрілів в’язнів минув. ?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)