Життєвий і творчий шлях – ПЕДРО КАЛЬДЕРОН – ВИДАТНИЙ ДРАМАТУРГ І ПОЕТ ІСПАНСЬКОГО БАРОКО
ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ
§ 3. ПЕДРО КАЛЬДЕРОН – ВИДАТНИЙ ДРАМАТУРГ І ПОЕТ ІСПАНСЬКОГО БАРОКО
П’єси Кальдерона – школа злоби, дзеркало розбещеності, академія безсоромності.
Н. Ф. де Моратін. Трактат “Правда про іспанський театр”. 1763 р.
У п’єсах Кальдерона скрізь ми бачимо тінь піднесеної ідеї, розгадку таїни життя і смерті.
А. В. Шлегель
“Лекції про драматургічне мистецтво”. 1808 р.
У багатогранній спадщині Кальдерона втілився дух епохи бароко з усіма її трагічними
Творчість Кальдерона викликала різні, часто протилежні, оцінки. Про це свідчать хоча б цитати, наведені як епіграфи до цього параграфа. Але тим-то й цікава особистість і творчість славетного іспанського драматурга, що вона яскраво віддзеркалила складний і суперечливий час.
Життєвий і творчий шлях
Дон Педро Кальдерон де ла Барка народився у Мадриді 17 січня 1600 року, там же він і спочив 25 травня 1681 року. Походив славетний драматург із роду небагатих шляхтичів, які через малі статки зазвичай або служили в урядових установах, або приймали духовний сан.
Подальшу освіту Педро Кальдерон здобував в університетах Алькали та Саламанки, де вивчав богослов’я, математику, право, але через сімейні обставини залишив навчання і повернувся до Мадрида. Брак достовірних біографічних фактів спричинив появу великої кількості легенд про життя Кальдерона. Сучасники письменника запевняли, що ще в роки навчання в єзуїтському коледжі він захопився поезією. Але впершеКальдерон як поет досяг успіху 1622 року, коли взяв участь у поетичних змаганнях на честь святого Ісідора – покровителя Мадрида. Його сонет відзначив сам метр іспанської літератури Лопе де Вега. Перший драматичний твір, час написання якого встановлено точно, датується 1623 роком; то була п’єса “Кохання, честь та влада”. Відтоді починається шлях Кальдерона як професійного драматурга. Шлях цей ніколи не був легким. В Іспанії XVII ст. драматург продавав свій твір постановнику, власнику театру, якого й називали – автор (autor). Жорстка цензура не залишала можливостей контролювати видання власних творів, до того ж цензура могла перетворитися на інквізиційне розслідування. Нестатки змусили Кальдерона та його братів продати головне джерело прибутків – батьківське місце в міністерстві фінансів. Деякі біографи схильні вважати, що в середині 20-х років Кальдерон служив в армії і побував в Італії та Фландрії, де мав нагоду не тільки ознайомитися з італійським мистецтвом, але й творами Шекспіра.
Уже на початку 30-х років ім’я Кальдерона неодноразово згадується, коли йдеться про талановитих іспанських письменників. Наводячи приклад таких згадок, дослідники передусім зупиняються на двох оцінках: схвальному відгуку про творчість Кальдерона в поемі Лопе де Веги”Лавр Аполлона” (1630) і трактаті іспанського письменника Хуана Переса Монтальвана “Моральні приклади для всіх”. Ще 1632 року Монтальван писав: “Дон Педро Кальдерон, винахідливий, вишуканий, благородний, ліричний, легкий і чарівливий поет, написав чимало комедій, ауто1 та інших творів, які отримали схвалення людей тямущих. В Академії він незмінно посідав найвищі місця, у поетичних змаганнях отримував найвищі нагороди, а в театрі мав успіх тривкий і сталий”.
У середині 30-х років, після смерті свого славетного співвітчизника Лопе де Веги, Кальдерон став визнаним лідером з-поміж драматургів того часу. Король Іспанії Філіпп IV залюбки замовляє йому п’єси і навіть бере участь у театральних постановках при дворі. 1636 року виходить “Перша частина комедій” Педро Кальдерона.
1637 року славетного драматурга висвячують у лицарі ордену Сант-Яго. Лицарські ордени, зокрема й орден Сант-Яго, були дуже впливовими в добу Реконкісти (сімсотлітнього відвоювання Іспанії у маврів). На той час, коли Кальдерон отримав лицарське звання, ордени вже втратили своє значення в житті країни. Однак вступ до лицарського або чернечого ордену, посвята у священики забезпечували письменникам хоча б якісь права та визначений суспільний стан. Формально прийняти священицький сан мусили славетні земляки Кальдерона – Сервантес, Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, хоча сан цей не відповідав ані їхнім поглядам, ані творчості, ані мирському життю.
1 Ауто, ауту (ісп. auto від латин, autus – дія, акт) – одноактна драматична вистава релігійно-алегоричного змісту в Іспанії та Португалії у XIII – XVIII ст. Спочатку ауто виконували 3-4 аматори. У XVI-XVII ст., збагатившись елементами народного театру, ці вистави перетворилися на пишні дійства. Ауто Кальдерона визнані класичними зразками цього жанру.
1638 року французькі війська на чолі з принцом Конде перетнули кордони Іспанії. Кальдерон разом зі своїм братом Хосе залишив столицю й вирушив до місця бойових дій. Вторгнення французьких військ примусило уряд Філіппа IV оголосити мобілізацію в усіх провінціях країни. Влада Каталонії не тільки відмовилася виконувати наказ і заборонила іспанським військам розташовуватися на своїй території, але й 1640 року прийняла декларацію про відділення від Іспанії. Як лицар ордену Сант-Яго, Кальдерон взяв участь у придушенні повстання сепаратистів у Каталонії. У звітах військових командирів Кальдерон характеризується як мужній і хоробрий воїн.
Незважаючи на ратні подвиги та літературний успіх, життя письменника у другій половині 40-х років складалося драматично. То були важкі роки для всієї Іспанії, а в житті Кальдерона вони були позначені ще й особистими втратами. 1645 року на полі бою загинув молодший брат письменника Хосе, а через рік помер старший брат – Дієго. Наприкінці 40-х років пішла з життя кохана драматурга, а невдовзі й їхній малолітній позашлюбний син.
Ці втрати письменникові довелося пережити тоді, коли і його письменницька доля ставала дедалі більш непевною. У середині XVII ст. Іспанія втратила міжнародний престиж і великі території за межами Піренейського півострова. Іспанська монархія розвалювалася і зовні, і зсередини: феодальні заколоти, економічна та політична кризи – характерні ознаки того часу. Смерті дружини Філіппа IV королеви Ізабелли та єдиного спадкоємця іспанського престолу шістнадцятилітнього інфанта Бальтазара Карлоса змінили придворні звичаї: королівський двір на кілька років відмовився від будь-яких свят і розваг. Королівська жалоба стала приводом для наступу католицької церкви та інквізиції на іспанський театр: із 1644 до 1649 року були закриті всі театри Іспанії. Маючи намір залишити спадкоємця, Філіпп IV у листопаді 1649 року одружився з Маріанною Австрійською. На честь королівського весілля Кальдерон написав тріумфальну поему. А до дня народження королеви була поставлена його п’єса “Чудовисько, Промінь та Камінь”. Однак і після відмови королівського двору від жалоби гоніння на театр не припинялися, і драматурги мусили долати жорсткі цензурні перепони.
За цих умов Кальдерон відмовляється від мирського життя і 18 серпня 1651 року приймає духовний сан. Із цього часу він перестає писати світські п’єси, роблячи виняток лише для пишних дійств на замовлення короля. Але своїх поглядів на театр та його роль
У духовному житті людини Кальдерон не зрікся. На доказ цього дослідники наводять лист Кальдерона, написаний ним 1652 року патріарху ІндійАлонсо Перес де Гусману, який то забороняв театр, то замовляв драматургу нові духовні п’єси. Звертаючись до патріарха, Кальдерон зауважує: “Або писати п’єси є гріхом, або – ні. Якщо – ні, то не заважайте мені, якщо це гріх, то не просіть”. У цьому листі Кальдерон обстоює думку, яка утвердилися ще в добу Відродження, – думку про єдність світської та філософсько-духовної літератури як запоруки гармонійного розвитку “душі і розуму”.
1653 року Кальдерон отримав посаду настоятеля собору Нових королів у Толедо. Через десять років Філіпп IV призначив письменника своїм почесним духовником, і Кальдерон повернувся до Мадрида. Після смерті свого покровителя, Філіппа IV, Кальдерон отримав посаду першого капелана кафедральної церкви конгрегації св. Петра і віддалився від королівського двору. В останні роки свого життя він створював духовні п’єси для Мадрида, Толедо, Севільї і Гранади.
Офіційне визнання, яке забезпечувало Кальдерону задовільне матеріальне положення, було по суті зовнішнім. Ще двічі, у 1665 і 1672 роках, йому довелося пережити ганебні кампанії за цілковиту заборону театру, втіленням якого у цей час був саме він.
Але справжнє ставлення королівського двору та церкви до національного театру виявилося через рік після смерті великого драматурга, коли вийшла друком “П’ята справжня частина комедій Кальдерона”. У проповідях із церковних кафедр та гнівних памфлетах навіть духовні п’єсиКальдерона називали “знущанням з віри та добрих звичаїв”, але головний удар був спрямований проти комедій, в яких жив невмирущий дух доби Ренесансу.