Життя в любові й смиренності
Лев Миколайович Толстой рано втратив батьків. Його виховувала тітка. Своє початкове утворення Толстої одержав будинку. У сімнадцять років майбутній письменник надійшов у Казанський університет. Однак заняття в університеті не могли задовольнити ту спрагу пізнання життя діяльності, що пробудилася в парубку. Лев Толстої багато читав, міркував. За словами Т. А. Ерголь-Ской, виховательки майбутнього письменника, вивчення філософії сильно його займало. Один час навколишньої здається, що він думає тільки про те, як поглибитися в таємниці людського
Лев Миколайович – людин діяльний, що
На думку Чернишевського, Лев Миколайович здатний переселятися в душу селянина й солдата. Він коштує за негайну ліквідацію кріпосного права. Товстої ясно бачить наростання селянського ремства, він із глибоким співчуттям ставиться до гнобленого народу. Єдиним шляхом перебудови суспільства исатель уважає моральне вдосконалювання людей. Він проповідує теорію загальної любові. Суперечливість суспільної й літературної позиції Толстого, розривши його з “Сучасником”, з одного боку, розчарування в ліберальних ілюзіях, з іншого боку, – все це викликає глибоку кризу у свідомості письменника. Якийсь час Толстої практично не займається творчістю. Однак людина, у якого думки принципово не розходилися із учинками, не міг довго перебувати без справи. Протягом 1859-1862 років Товстої відкриває в Ясній Галявині і її околицях двадцять одну школу для селянських дітей. Він увлеченно займається педагогічною діяльністю. “Я почуваю себе так задоволеним і щасливим, як ніколи, – пише він, – і тільки тому, що працюю з ранку до вечора, і робота та сама, котру я люблю”. Народне утворення, що перебуває не в руках уряду, а в руках чесних, освічених людей, письменник уважає найважливішим засобом удосконалювання суспільного устрою. У той же час Толстого постійно переслідує думка про трагічне положення Росії: “Переповнена Сибір, в’язниці, війна, шибениці, убогість народу, блюзнірство, жадібність і жорстокість влади…” Тяжке становище народу Толстой сприймає як своє особисте нещастя, про яке неможливо ні на мить забути. На початку 80-х років письменник бере активну участь у Всеросійському переписі населення. Він працює в “Ржановской міцності” – московському кублі “найстрашнішої вбогості й розпусти”. “Покидьки суспільства”, що живуть тут, в очах письменника – такі ж люди, як і все. Товстої хоче допомогти їм “устати на ноги”. Йому здається, що можна збудити співчуття суспільства до цим нещасних, що можна домогтися “любовного спілкування” богатых з жебраками, і вся справа лише в тім, щоб богатые зрозуміли необхідність жити “по-божеськи”. Лев Миколайович близько до серця приймає страждання інших людей. Незабаром йому починає здаватися неприпустимим його власне матеріальне благополуччя. Він відмовляється від звичних умов життя, займається фізичною працею: коле дрова, возить воду. “Варто ввійти в робоче житло – душу розцвітає”, – записує Толстой у щоденнику. А будинку він не знаходить собі місця. “Нудно. Важко. Ледарство. Жир… важко, важко. Просвіту немає. Частіше вабить смерть”. Запису такого роду тепер наповнюють його щоденники.
На початку 80-х років завершився давно, що назрівав перелом, у світогляді Толстого. Письменник засуджує всю свою колишню діяльність і навіть участь в обороні Севастополя. Все це представляється йому тепер проявом марнославства, гордості, користолюбства, які властиві “панам”. Товстої говорить про своє бажання жити життям трудового народу, вірити його вірою. Він думає, що для цього потрібно “відрікатися від всіх утіх життя, трудитися, упокорюватися, терпіти й бути милостивим”. Слова з його листа багато чого роз’ясняють у житті й Творчості письменника: “Мені смішно згадати, як я думывал і як ви, здається, думаєте, що можна собі влаштувати щасливий і чесний мирок, у якому спокійно, без помилок, без каяття, без плутанини жити собі потихеньку й робити не кваплячись, акуратно всі тільки гарне. Смішно!… Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й кидати, і знову починати й знову кидати, і вічно боротися й втрачати. А спокій – щиросердечна підлість”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)