Твердження любові в повісті Г. Коцюбинського “Тіні забутих предків”

Філософська думка трактує Людини як носія історичної інформації всіх часів. Письменник у своїй повісті міркує: що наше життя? як блиск на небі, як черешневі кольори?

Дисгармонія У людському суспільстві, розірваність із мікрокосмосом душі завжди турбувала М. Коцюбинського. Сонцепоклонник не прославляє свій час, а знаходить у ньому пороки, які коштують на перешкоді вічного зоряного плину, прагне “сонетними променями” поетики зарядити серця читачів для боротьби за світло. Його світогляд епізодів повести прочитується як проголошення

автором тези: мир – чудесна казка, і антитези: мир – страшна казка. Інакше кажучи, життя – прекрасні й, разом з тим, вона – страшна, тому що спотворено дійсністю, страхом перед нерозгаданими таємницями

Тому головний герой повести ” Тіні забутих предків ” Іван Палийчук коштує на шляху самовдосконалення. Він персоніфікує в собі божественну мудрість, що встановила владу розуму над ірраціональними законами природи. Т. е. Природа олюднюється, а людина зливається з нею, хоча часто й боїться її. Іноді Іван “уночі… тремтів” від цього страху, йому “увесь світ був, як казка, повна чудес, таємнича,

цікава й страшна”. Як бачимо, людьми ще володіє первісний страх перед всім невідомим, замість того, щоб пізнавати його. Не про мирне існування думають дорослі, а про вічну ворожнечу між родами Гутенюков і Палийчуков, тому що вони повністю у владі стародавнього страху й ворожнечі. Навіть Іван кинувся бити “Гутенюкову дівку”, що було так само мало років, як і йому, і яка стала потім єдиною й палкою любов’ю

Письменник Абстрагується від інших питань. Історія українських Ромео й Джульетти зачарувала всю його увагу. Їхня любов, що народилася в злитті із природою, була єдиної, цільної, безсмертної. Вона стала рушійною силою їх у життя, визначила трагічну розв’язку. Іванові з Маричкой довелося ховатися в лісі, “щоб дорослі не знали, як любляться діти ворожих пологів”. Так, ця любов була романтична, піднесена, не схожа на звичайну. Усе відбувалося далеко від людей, у злитті із природою. Але соціальні обставини втручаються в життя й щастя юних романтиків. Після загибелі батька, Іванові довелося йти в полонину заробляти на сім’ю. Розлука стала неминучої: щастя було розірвано тверезими реаліями. Коли Іван вернувся з полонини, те вже не застав живий Маричку, тому що її “взяла” вода Черемоша. Так закінчилося щастя закоханих, вирішила їхня доля…

Час спливав, життя не стояло на місці, Іван змушений був далі якось існувати, тому що “треба ж було господарювати”, бути разом з худобою. Він одружився з Палатної, але сите життя із дружиною, що він ніколи не любив, не приспала в Іванові почуття до Маричке. Вона постійно пригадувалася йому, Іван тоді йшов з будинку, а в голові його дзенькали її пісеньки

Поступово туга по Маричке важко діяла на його стан: він зауважував, що сили залишали його, ока “глибоко запали, життя втратила смак”. До цього приєдналася й відверта зрада Палатни, її ворожіння з мольфаром Юрою проти нього. Тоді й починає завершення історії й характеру Івана, що внутрішнім поглядом бачив лише Маричку, “її особу, її просту й щиру пестливість, чув її голос…” Можливості душі Івана вичерпалися, йому більше нема чим жити, він не міг полюбити вдруге. Його духовне життя скінчилося, доля героя зважилися, тому що “сили ворожі більше сильні… він уже програв у боротьбі”. Для Івана вже нічого не мало значення, він пішов на видиму смерть, аби тільки бути поруч із Улюбленої. Така сила невгасимої любові Івана, така його “історія”. Те, що він не доспівав своєї пісні, підкреслено останньою сценою повести

Безумовно, М. Коцюбинський реалізував у своїй повісті “Тіні забутих предків” весь творчий потенціал заради блага героїв. Його ідея гармонізації всього сущого розкривається у філософській істині: “ціле море в небі й ціле небо в море”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Твердження любові в повісті Г. Коцюбинського “Тіні забутих предків”

Categories: Нові твори

Links