Життя й героїчна смерть Олени Теліги
Україну може врятувати новий тип
українця, що вміє жити, творити
і вмирати для своєї нації.
О. Теліга
Скільки в собі поєднала витончена і яскрава поезія Олени Теліги: мужність у боротьбі за Україну і жіночу ніжність, протест проти міщанства і вишуканість, ліричний артистизм і громадянську пристрасність! Це дивне рідкісне поєднання позначило талант жінки, яка знайшла свій шлях, щоб залишитися на ньому своїм життям, а потім – останнім словом, поглядом, подихом…
Цей шлях виміром у тридцять п’ять років був яскравим і нелегким
Заметемо вогнем любові межі,
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову із своїм народом.
Юні роки життя, сонячні та безжурні, навіювали їй мрії про світ романтичний, чистий, красивий. Та ось – перший переломний момент: 1923 рік, піша дорога від Вінниці до Кам’янця-Подільського (після арешту в дорозі та щасливого звільнення). Раптом серед українських полів дало себе
Другим поворотним моментом стала різка відсіч російським монархістам на їх глузування з української мови: “Та собача мова – моя мова!” Олена усвідомлює, що Україна – не тільки земля, а й нація, і духовним стрижнем кожної людини має бути національна самосвідомість. Щоб донести це переконання до співвітчизників, замало гасел та дискусій. Тут потрібна активна боротьба за побудову Української держави патріотичними силами.
Зустріч у 1939 році з Олегом Ольжичем стала третім поворотним пунктом у житті Теліги: починається активна співпраця в культурній рефентурі, яку він очолював в ОУН! Коли Радянський Союз вступив у Другу світову війну, поетеса повертається в Україну, щоб пробуджувати в народу національну свідомість, згуртовувати націю для побудови Української держави. Яку ж силу духу потрібно мати, щоб не тікати від війни, а добровільно йти в її вогонь!..
У цьому вогні вона згоріла, як багато тих невідомих, безіменних, які знищувалися упродовж віків тільки тому, що були іншими, несли у світ незвичайне, незрозуміле і прекрасне.
Шлях Олени Теліги насправді був намічений сонцем і вітрами, які дарували зміни і надії. Мрії та сподівання жили в душі Олени до останнього подиху, коли 21 лютого 1942 року фашисти розстріляли поетесу в Бабиному Яру, звинувативши її в зневажливому ставленні до гітлерівської влади. Та Олена Теліга жива в пам’яті вдячних співвітчизників, у своїх книжках, що вийшли посмертно (“Душа на сторожі”, 1946; “Прапори духу”, 1947; “На чужині”, 1947; збірник “Олена Теліга”, 1977). І вона залишиться живою назавжди, бо “палила серце в хуртовині сніжній”, “купала душу у холодній зливі” і безмежно любила свою Україну.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)