Життя й доля Миколи Рубцова
Стукну по кишені – не дзенькає.
Стукну по іншому – не чути…
И. Фляків
Що ж це за лихо така в нас на Русі – як талановита людина, так обов’язково п’яниця! Якби не горілка, те, можливо, закінчив би Фляків Литинститут, друкувався б, працював. І не завершив би настільки грагично й настільки рано своє життя.
Я вмру у водохресні морози,
Я вмру, коли трешат берези…
Умер! Зарізали як свиню!
Швидше за все обоє минулого п’яні…
…Але опам’ятаюся, і вийду на поріг,
И піду на вітер, під укіс,
Про сум
Шелестіти залишками волось.
Коли Рубцова за аморальне поводження відрахували з інституту, він жив по знайомих. У Москві, але більше – у Ленінграді. Його годували, напували, а він співав під гітару. І найбільше він співав вірші Пушкіна, якого вважав своїм учителем і знав напам’ять. Кінчався черговий заний і починався другий – творчий. Він писав безліч віршів, писав майже без чернеток.
Талант відкрився в ньому рано. Ще неповнолітнім хлопчиськом він уже створював зрілі вірші:
Я забув, як коня запрягають,
И хочу її позапрягать.
Хоч вони недосвідчених лягают
И до смерті
Як і завжди в більших поетів, вірші не про коня, а про життя.
…Не один раз мені вуж діставалося
Від коней і рудих, і гнідих,
Знати не знали, що таке жалість,
Били прямо в серце й під дых…
Але Фляків не був би Рубцевим, якби не вмів у серйозне сти-_ хотворение вводити іронію:
…Эх, запріг би я зараз кобилку
И возив би сіна, скільки міг,
А потім устромляв би жадібно вилку
Поросяті смаженому в бік.
Багато в чому ранні вірші Рубцова биографичны:
Як я рвався на море,
Кинув будинок нерозважливо
И в моряцькій конторі
Усе просився на судно,
Благав, вартував,
Але нетверезі, із кренцем
Моряки хохотнули
И назвали дитиною.
Тема російської природи займає в його Творчості чимале місце; еше більше віршів про Росію, про Батьківщину. Поет буквально викликує:
Росія. Русь. Зберігай себе, зберігай!
Зараз багато віршів Рубцова перекладені на пісні, що миттєво стали популярними. Про його творчість пишуть статті й книги, його збірники перевидаються величезними тиражами. Як сказав В. Висоцький: “Пророків немає в батьківщині своєму, але й в інших батьківщинах не густо…”
Сумно, що тільки смерть часом відкриває двері до офіційної слави. Поет якось пожартував:
Моє слово вірне
Продзвенить,
Буду я коли-небудь
Знаменитий.
Мені поставлять пам’ятник
На селі,
Буду я й кам’яний
Весело.
Пам’ятник поставили. Є місто – Рубцовск. Тільки Миколи Рубцова немає…