Жіночі трагічні образи в драмах Сумарокова
Різноманітні в Сумарокова й жіночі трагічні образи. Він наділяє їхньою більшою чарівністю. Це або лагідні, ніжні, ліричні “коханки” (Офелия), або мужні, вольові героїні (Семира). Але щораз перед нами жінка високих моральних якостей, здатна на самопожертву, пряма й чиста. Створені драматургом образи й жінок-лиходійок (така Феди-Ма в “Аристоне”), і жінок, доброчесних по натурі, але поддавшихся спокусам (Гертруда в “Гамлеті”).
Крім трагедій, Сумароковим у різний час було написало Дванадцять комедій, Драма “Пустельник”, тексти
Комедії Сумарокова мали менший успіх, чим його трагедії, тому що зачіпали менш істотні сторони громадського життя й служили найчастіше додаванням (“петипьесой”) до основної частини спектаклю. Сумароков так і не написав ні однієї “високої”, п’яти-актной комедії у віршах, такий, як, наприклад, “Мізантроп” Мольера, що вважався в поетиці європейського класицизму зразкової. Із всіх комедій Сумарокова тільки чотири мають по трьох дії, інші – по одному. Все-таки в процесі становлення російської національної драматургії комедії Сумарокова
Насамперед потрібно відзначити, що Сумароков уважав обов’язкової суспільно-виховну спрямованість комедії, про що в епістолі “Про віршування” сказано категорично:
Властивість комедії – глузуванням правити вдача; Смішити й пользовать – прямій неї устав
У своїй епістолі Сумароков не обмежується рекомендацією осміювати тільки певні загальнолюдські характери, смішні самі по собі: “дивака, і марнотрата, і лінивця, і фата дурного, і старого ревнивця”, як це було в Буало, а показує з іронією й глузуванням реальних суспільних ворогів російської дійсності:
Представ бездушного піддячого в наказі, Суддю, що не зрозуміє, що писано в указі. Представ мені чепуруна, хто тим стягує ніс, Що цілий мислить століття про красу волось, Що народився, як думає він, для амурові, Щоб де-небудь до себе схилити таку ж дурку…
А якщо врахувати й коло персонажів комедій, що осміюються, Сумарокова, те цей перелік повинен бути істотно збільшений. В епістолі “Про віршування” Сумароков, слідом за Буало, з аристократичною зневагою висловлюється про народні “грищах”, фарсах:
Для знаючих людей ти грищ не пиши: Смішити без розуму – дарунок підлі душі,
Але самі комедії Сумарокова багато в чому опиралися на традиції попередньої драматургії: їхній зв’язок з репертуаром російського народного театру, “блазнівською комедією”, інтермедіями, фарсовими сценками, а також з італійською комедією, знайомій Сумарокову по постановках при дворі Ганни Иоанновни, безсумнівна. Вимагаючи, як і Буало, величі “здорового глузду в смішному”, Сумароков у той же час відмовився в комедіях від галантності стилю (“зберігати витончений смак”): Мова в більшості випадків соковитий, близький до розмовного, часом просторічний і навіть грубуватими, пересипаними прислів’ями й приказками. Відзначимо, нарешті, що введення в комедії “оригіналів” (тобто реально існуючих осіб) і їхнє осміяння також ішло врозріз із нормативами “Поетичного мистецтва” Буало – “не називати імен і припинити наклепи”.
Крім зв’язку з вітчизняною традицією, комедії Сумарокова випробували на собі вплив і закордонні комедіографи, у першу чергу Мольера й датського драматурга Гольберга, що відзначили ще сучасники Сумарокова (наприклад, Тредиаковский), а пізніше ряд дослідників. Найбільше суворо із цього приводу висловився Пушкін, для якого Сумароков – “слабке дитя чужих уроків”. Все-таки не слід перебільшувати цю залежність: ні використання деяких сюжетних елементів або ряду сценічних положень, ні наслідувальний характер окремих комедійних персонажів не знижували викривальної спрямованості комедій Сумарокова, його прагнення насамперед осміювати негативні сторони російської дійсності.
На тісний зв’язок своїх комедій з вітчизняним життям указав і сам драматург: “Мені прозаїчні комедії сочиняти, маючи й теорію й практику й бачачи щоденні нові в нечемах дурості й омани, дуже легко”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)