Комедії Сумарокова

Комедії Сумарокова прийнято ділити на три групи, у відповідності згодом їхнього створення й характерних рис. У першу групу повинні бути включені комедії 1750 року: “Тресотиниус”, “Сварка чоловіка із дружиною” (пізніше перероблена в “Порожню сварку”), ” Чудови-Щи” (первісна назва “Третейський суд”). Це комедії зі слабко розробленим сюжетом, а діючі особи розкривають свій характер переважно в діалогах. Найбільш яскравим прикладом памфлетної комедії Сумарокова є “Тресотиниус”, де драматург зло висміяв свого літературного

супротивника Тредиаковского. А щоб глядачам про це легше було догадатися, Сумароков використовував співзвуччя прізвища “оригіналу” і його сценічного двійника й увів ряд деталей, що недвозначно натякали на Тредиаковского.

Так, уже в першому явищі Клариса повідомляє своєму батькові Оронту, що вона нізащо не піде заміж за Тресотиниуса, що краще їй століття “бути в дівках, ніж за Тресотшшусом”, і бере під сумнів його вченість: “Хоча він і клянеться, що він людина вчений, однак у цьому ніхто йому не вірить”. На це Оронт викликує: “Божевільна, він знає по-арабски, по-сирийски, по-халдейски,

так диво чи не знає він ще по-китайському, і на всіх цих мовах вірші пише, як російською мовою”. Перекладацька діяльність Тредиаков-Ского до цього часу був досить відомий, і він дійсно писав вірші на російській і французькій мовах. І все-таки в комедії Сумароков не обмежився лише осміянням свого особистого супротивника. Драматург напав тут і на схоластичну науку, відірвану від дійсних життєвих потреб. Зачепив Сумароков також слов’янізоване мовлення, вклавши її у вуста третього педанта – Ксаксоксимениуса (двома першими були Тресотиниус і Бобемиус), що употребили саме ті постарілі слов’янізми, проти яких виступив Сумароков у своїй епістолі “Про російську мову*.

З більшою майстерністю Сумароков зображує й інших персонажів цієї комедії: хвалькуватого офіцера Брамарбаса, оказавшегося насправді страшенним боягузом, і піддячого – постійного об’єкта нападок Сумарокова. Ці фігури вже певною мірою типізовані, їхнє мовлення соціально диференційоване. Ворожість Сумарокова до “кропив’яного насіння” недвозначно відбилася в характеристиці “приказної душі” – піддячого. Але він виведений далеко не жалюгідною фігурою. Сумароков добре знав силу й можливості “ябедників” у системі російської бюрократії, здатних на будь-яку кляузу й підробку. Тому його піддячий переходить від прохань до погроз, чітко уявляючи собі, що є надійним знаряддям у руках йому подібних “Це перо хоч і не так гостро, однак іноді коле сильніше й шпаги”. Навіть розв’язка комедії виявилася в повній залежності від піддячого: у шлюбному контракті він зробив підробку, вписавши в нього замість ім’я Тресотиниуса ім’я Доронта “коханця” (коханого) Клариси

З інших комедій цієї групи слід зазначити “Сварку чоловіка із дружиною”, де сатирично представлені чепуруни й чепурухи, чия взаємна ворожість стала вже чималим соціальним злом. Значення цієї комедії зростає ще й тому, що в ній уперше робиться спроба зобразити на сцені молодого неосвіченого сільського дворянина.

ЧиНе був він прадідом фонвизинского Митрофана? Але, використовуючи прийоми зовнішньої розважальності, Сумароков разом з тим включає в комедію епізоди більше значного змісту

До другої групи комедій Сумарокова ставляться “Опікун”, “Лихоимец”, “Придане обманом”, “Отрутний”. Зберігаючи памфлетний характер цих комедій, автор домагається в них все-таки більшій багатогранності й типізації в створенні головних діючих осіб. Їх прийнято вважати “комедіями характерів”; тут помітно збільшується побутовий елемент, з’являються “риси критики державних порядків тодішньої Росії”, насамперед лихварства, а також неправосуддя, строгостей цензури й інших пороків. Певні досягнення Сумарокова в цій групі комедій були пов’язані з боротьбою, що почалася, у літературно-театральних колах за створення національного комедійного репертуару; наслідок зіткнення – поява фонвизинского “Бригадира”.

Для третьої групи комедій Сумарокова характерний неприкритий інтерес автора до положення кріпаків

Ще однією істотною особливістю цих комедій є те, що в них, як правило, слуги виявляються морально вище, розумніше, винахідливіше, енергичнее, ніж їхні добродії. Об’єкти сатиричного осміяння в комедіях, спроби індивідуалізації мовлення їхніх персонажів, створення в кращі з них (у першу чергу в “Рогоносці по уяві”) колоритних сцен з побуту помісного дворянства дозволяють бачити в Сумарокове одного з попередників Д. И. Фонвізіна

Творчість Сумарокова – самий чистий у російській літературі зразок класицизму

Слово для Сумарокова – не просто інструмент для створення образів: він міркує, постійно міркує над суттю слова. По найглибшому переконанню автора, кожне слово повинне вживатися в одному, саме йому властивому значенні. Знайти це значення – значить зрозуміти, яке місце займає позначений словом предмет у світовому порядку

Сумароков не став теперішнім суперником Ломоносова у високому поетичному складі й тим “програв” йому в очах найближчих нащадків. Але він розкрив багато можливостей простого слова. Без цього згодом не відбулася б і карамзинская реформа, що поклала початок мові сучасному

Не будучи геніальним поетом, Сумароков був найвищою мірою талановитим літератором, що зробив величезний вплив на розвиток нашої літератури другої половини XVIII століття


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Комедії Сумарокова

Categories: Нові твори

Links