Жіночі персонажі роману “Герой нашого часу”
Урок зарубіжної літератури 9 клас
УРОК №59
Тема. Жіночі персонажі роману “Герой нашого часу”
Мета: Продовжити детальне вивчення роману М. Лермонтова “Герой нашого часу”; розкрити конфлікт Печоріна з навколишнім середовищем; показати розмаїття жіночих образів твору; учити вирізняти в художньому творі епізоди, важливі для характеристики героїв, робити узагальнення; розвивати критичне мислення, гуманізм і толерантне ставлення до оточуючих.
Обладнання: грона до тем “Бела”, “Ундіна”, “Мері”, “Віра”;
Тип уроку: урок аналізу епічного твору.
ХІД УРОКУ
І. Мотивація навчальної діяльності
Учитель. Чи спадало вам на думку, обговорюючи характер і вчинки Григорія Олександровича Печоріна, героя свого часу, подивитися на жіночі образи в романі не як на фон, що робить образ головного героя більш яскравим та повним, а як на самостійне явище – теж героїнь часу? Сьогодні ми поговоримо і про екзотичну Белу, і про начерковий образ ундіни з “Тамані”, і про реальних жінок – княжну Мері та Віру. Жінки, у ставленні до яких відкривається істинна сутність Печоріна; жінки, ставлення
ІІ. Актуалізація опорних знань
Бесіда
– Чим підсилюється романтичний колорит “нечистого місця” в повісті “Тамань”? Яке місце в ньому посідає “дика ундіна”?
– Для чого Печорін інтригує з Мері? Як змінилась княжна, покохавши Печоріна?
– Які дії Печоріна викликають почуття ненависті у княжни? Чому Печорін відмовляється від одруження з княжною Мері?
– Чим Віра не схожа на княжну Мері? Чому Печорін залишається “знаряддям страти” і щодо Віри, яку кохає?
– Яка гама почуттів охоплює героя, який утратив надію повернути Віру?
ІІІ. Робота над темою уроку
1. Складання характеристики жіночих образів на основі тексту – робота в 4-х групах
Очікувані відповіді Група А. Образ Бели
Становище Бели є по-справжньому трагічним. Хоча їй присвячена ціла повість роману, автор звертає на неї увагу хіба що як на красиву “річ”: “І справді вона була гарна: висока, тоненька, очі чорні, як у гірської сарни, так і заглядали вам у душу. Печорін у задумі не зводив з неї очей, і вона частенько спідлоба на нього поглядала…”. Печорін своєю примхою, навіяною йому Максимом Мак-симовичем, вирвав її із звичного життя: “…Вона за цими дверима; тільки я сам сьогодні даремно хотів бачити її: сидить у кутку, закутавшись у покривало, не говорить і не дивиться, полохлива, як дика сарна. Я найняв нашу духанницю, вона знає по-татарському, буде доглядати її і навіть привчить її до думки, що вона моя, бо вона нікому не буде належати, крім мене…”. Коли ж вона покохала його і цим свідомо порвала з минулим, він охолов до неї: “Любов дикунки не набагато краща за любов знатної пані, неуцтво і простосердність однієї так само набридають, як і кокетство другої”. Печорін готовий на рішучі кроки заради своєї примхи, незважаючи на наслідки його дій для інших. Він опосередковано винен у смерті Бели, яка здатна на велике палке кохання, але не належить до кола Печоріна, тому перспектив для розвитку їхнього кохання немає.
Група Б. Образ ундіни
Образ дівчини – контрабандистки є досить романтичним. Для неї є характерною дивна зміна настрою, її мовлення незвичайне і наближене до народних приказок, її пісні нагадують народні, свідчать про прагнення до волі. У ній багато поезії “дикої свободи”. Як говорив Бєлінський, “напівдика мова вільних ущелин”. Але її безпосередність оманлива й допомагає їй завести Печоріна в пастку, яка могла коштувати героєві життя. За її пісенними образами сховано реальне життя, суворе і далеке від первинної природності; її ж внутрішній світ – “поза межами досяжності”.
Група В. Образ княжни Мері
Мері Ліговська – розумна, культурна, горда дівчина, здатна на глибоке почуття. їй притаманна романтична мрійливість. Цим пояснюється її цікавість до Грушницького: “товста солдатська шинель” робить Грушницького в її очах особистістю, овіяну таємничістю. Загадковість, дивність Печоріна інтригує її; його оповідь про себе, про те, як світ не прийняв його та зіпсував його характер, глибоко западає в її добру й довірливу душу, а щирий жаль до нього перетворився на кохання. Ми бачимо перед собою людину з певними життєвими принципами, яка здатна упрохати й матір переступити через будь-які умовності, що в банальному розумінні суспільства складають подружнє щастя, й уможливити щастя коханого за будь-яких випробувань. Із останнього діалогу Печоріна з її матір’ю ми розуміємо, що Мері здогадується про причини становища героя, про його заслання на Кавказ, але все ж, незважаючи на це, чекає на його освідчення – вірніше, відповіді на її освідчення. Мері перша зізнається Печоріну в своєму коханні, але її почуття були ним відкинуті. Протягом кількох хвилин Печорін шукав у своєму серці “хоч краплини любові до милої Мері”. Але на знак глибокої поваги до неї він зробить так, щоб їхня розлука стала для неї менш болючою: виставить себе не в кращому світлі, запропонує Мері його зневажати. Навіть і тоді, боляче вражена в саме серце, Мері не опуститься до дрібної помсти. І ми, читачі, проймемося до неї ще більшою повагою та симпатією.
Група Г. Образ Віри
Печорін давно кохає Віру, але його кохання примушує жінку лише страждати; заради кохання до нього вона йде на будь-які жертви. Віра – образ більш ескізний, намальований кількома яскравими штрихами. Ми бачимо жінку, у якої почуття, емоції весь час борються з розумом. Взявши шлюб зі старим князем заради сина, вона зраджуватиме чоловіка з Печоріним. Злякавшись за долю Печоріна на дуелі, вона видасть своєю поведінкою власні почуття, поставивши на карту і родинний спокій, і повагу чоловіка до неї, і саме майбутнє. Мабуть, вона передчуває сумне розставання з Печоріним, роман без щасливої розв’язки, але нічого не може з собою вдіяти, бо йде назустріч коханню, не укладаючи жодних угод, не оцінюючи наслідків поривів власної душі й серця.
2. Коротке узагальнення
З найбільшою симпатією автор описує образи Мері та Віри. Ці неабиякі натури звернули увагу на Печоріна, щиро покохали його й могли б навіть пов’язати з ним життя. Вони розумні й душевні, освічені та емоційні, і – головне! – сміливо відверті у словах і вчинках, можуть стати поруч із Печоріним у щасті та горі. Ми зустрічаємо їх тільки в одній частині роману – повісті “Княжна Мері”, але ж ця повість центральна. Такі різні й за віком, і за вдачею, княжна Мері і Віра схожі в одному – у відвертості почуттів і вчинків, у вірності коханню. Можливо, саме таку героїню свого часу мріяв зустріти на своєму життєвому шляху Лермонтов.
III. Рефлексія
I. Складання грона до тем “Бела”, “Ундіна”, “Мері”, “Віра”
II. Заповнення таблиці Елвермана “Чи здатний Печорін на велике кохання?”
IV. Домашнє завдання
Завершити роботу над таблицею Елвермана; підготувати цитатну характеристику образу Максима Максимовича.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)