“Чи можна Печоріна віднести до плеяди “зайвих людей” за романом М. Лермонтова “Герой нашого часу”

На мій погляд, роман М. Лермонтова “Герой нашого часу” названий саме так з кількох причин. У першу чергу, головний герой нерозривно пов’язаний зі своєю епохою, з життям дворянства, з його ставленням до світу. Лермонтов показує нам людину, повну протиріч, але, тим не менш, людину, що знаходиться в пошуку істини. Але чи знаходить Печорін те, що шукає?

Ні, Печорін, подібно Онєгіну, не бачить свого щастя. Нудьга і егоїзм пояснюються не внутрішньою порожнечею героя, а більш глибокими причинами. “Сучасна людина”, тому і зайва для тогочасного

суспільства, у Лермонтова Печорін не винен у своїй марності. Автор немов представляє своєму героєві повну свободу вибору, проте вчинки Печоріна непомітно демонструють не тільки його волю, а й владу обставин, що стоїть за ними, а головне – вплив сучасного суспільства.

Таких людей, як Печорін, в дворянському суспільстві миколаївської Росії було небагато. І, тим не менш, у цій своєрідній, винятково обдарованій людині Лермонтов показав типового дворянського героя 30-х років.

Герой не тільки не має нічого спільного, але й глибоко ворожий обивательському, буденному відношенню до дійсності, яка панує в дворянському

суспільстві. Критичний погляд розумного і уважного до всього Печоріна на дійсність його часу багато в чому збігається з поглядами самого автора.

Час створення роману багатий значними подіями в суспільному житті. До російської публіки стали доходити ідеї Гегеля, твори утопістів – Фур’є, Руссо та інших. Разом з тим, в Росії відбувалося помітне пожвавлення громадської думки.

Перша повість, що починає роман, називається “Бела”, по імені головної її героїні. Серед небагатьох героїв Бела з тих, хто викликає симпатію. Вона молода, красива, горда. Опинившись полонянкою Печоріна, Бела хоче, щоб він визнав за нею право вільного вибору. Її щиро шкода, коли вона гине. Симпатичний мені і Азамат, цей відчайдушний хлопчисько, якому кортить стати дорослим. Він сміливий, ризиковий. Але його вчинок по відношенню до Бели я засуджую.

Несимпатичний мені Казбич, хоча і в його характері є риси, що заслуговують поваги: він гордий, наполегливий, впертий, цінує свободу, мужність. Але він ніколи не забуває заподіяного йому зла, жорстоко мститься за вкраденого коня: вбиває батька Азамата і Белу.

У сцені зустрічі Печоріна і Максима Максимович велику жалість викликає Печорін, тому що він не здатний на дружбу, всім, з ким його зіштовхує доля, він приносить одні засмучення. Навіть для літньої людини, з якою вони разом жили у фортеці, у нього не знаходиться декількох теплих слів.

Щоденники Печоріна читати цікавіше, ніж слухати розповіді про нього інших, тому що він не планував, що його записи будуть кимось прочитані, а тому був щирий. Він немов дивиться на себе з боку, розповідаючи про себе. Печорін дуже самокритичний, і це в ньому підкуповує.

У відносинах з княжною Мері Печорін постає перед нами і жорстоким мучителем, і людиною, що глибоко страждає. Своєю неувагою до княжни та її матері, оточених “блискучими” шанувальниками, він ображає Мері. Між нею і Печоріним починається прихована боротьба. Нудьгуючий, він охоче вступає в неї і здобуває перемогу. Мері не тільки розуміє, що він набагато розумніший її оточення, але і закохується в нього, але отримує у відповідь на свою любов холодне: “Я вас не люблю”. Але це, принаймні, чесна відповідь. Було б набагато гірше, якби він обдурив і себе, і її. Шкода не тільки Мері а й Печоріна, який так і не зумів нікому принести щастя.

Поведінка Печоріна щодо Грушницького не завжди викликає симпатії. Звичайно ж, Грушницький боягузливий, безчесний. Він навіть готовий стріляти в беззбройну людину. Але і Печорін не завжди правий. Він знав про змову, міг запобігти трагедії, але не зробив цього. І Грушницький, нехай жалюгідний, непорядний, але все ж людина, загинув.

Щоденниковий запис: “Навіщо я жив? Для якої мети я народився?” свідчить про те, що Печорін – людина думаюча, здатна аналізувати свої вчинки і давати їм оцінку. Він людина, що страждає, і це почуття викликано в ньому усвідомленням безцільно прожитого життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Чи можна Печоріна віднести до плеяди “зайвих людей” за романом М. Лермонтова “Герой нашого часу”

Categories: Твори на задані теми

Links