Жіночі образи в російській літературі
Повинна бути в жінці якась загадка.
Повинна бути таємниця в ній якась…
Дуже трохи не тільки в росіянці, але й у всесвітній літературі добутків, у яких не йшла б мовлення про любов. Список створінь, створених в ім’я любові, нескінченний, і кожне з них пов’язане з образом милої, єдиної, неповторної, нескінченно чарівної жінки
Як у любові тисячі відтінків, і в кожному з них свій особливий колір, своє мерехтіння, свої переливи й свої пахощі, так у кожній жінці є якась загадка, таємниця, щось своє, що робить її неповторної й одночасно
Бал. Танцює й радується кожній дрібниці юна дівчина, що залучає всіх своєю наївністю, ніжністю, дитячою безпосередністю. Напевно, майже в кожного метушні – . кает саме такий образ, коли він чує ім’я Наташи Ростовой. Чомусь завжди вона пригадується в ці юні роки, а не повзрослевшей, що вже пізнала життя, любов і зрадництво. Але навіть довідавшись людську підлість, вона не змінилася, і душа її залишилася як і раніше відкритою й щирою. Вона народилася, по щастю, у тій сім’ї, де виховували ‘ чесних, чималих людей, які в подальшому житті завжди будуть поводитися
Перший раз потрапивши на бал дорослих, Наташа не намагається якось змінити своє поводження, свої манери, вона залишається колишньою Наташей. Вона почуває всяку зміну в природі, у житті людей. При зустрічі з Анатолем Курагиним Наташа вперше зштовхнулася з нещирістю, людина скористався її наївністю, довірливістю й надійшов з нею підло. Вона не уявляла собі, що можна жити в розладі зі своєю совістю, надходити аморально, переслідуючи якусь бридку мету. Але життя надалі навчило її многому, і саме головне – вона не втратила ті кращі щиросердечні якості, які виховали в ній з дитинства її близькі, неї сім’я
Ще одну настільки ж юну героїню, на мій погляд, ніяк не можна залишити без уваги, коли Мова йде про милі жіночі образи в російській літературі. “Отже, вона звалася Тетяна…”
Образ Тетяни Ларіній – образ милої романтичної дівчини, що чекала Любові й мріяла про неї. І от її пора прийшла, вона з усією гарячністю закохалася. Але, на жаль, любов її щира, безкорислива, як майже завжди й буває, не завершилася щасливим фіналом
Євгеній Онєгін, якого вона любила все своє життя, дуже пізно розглянув у ній ту, котру шукав, заради якої коштувало б жити. Тетяна, чий образ все-таки багато років зберігався в серце Євгенія, залишилася колишня, але тепер вона замужня жінка й буде вірна своєму чоловікові. Вона підносить Євгенію урок на все життя. Але ми бачимо, що завдяки цьому уроку Євгеній здатний стати іншою людиною, що буде інакше вже жити далі. І виходить, що чужа любов, любов Тетяни Ларіній, рятує його.
Але є в російській літературі добутку, у яких любов до жінки губить. Солодкий біль любові губить чиновника Желткова в оповіданні Куприна “Гранатовий браслет”. Він не може й не хоче вирвати зі свого серця милий образ Віри – жінки, що майже не знає. Віра Миколаївна, замужня жінка, любить і поважає свого чоловіка, живе спокійним, розміряним життям. І все йде тихо й безхмарно, поки вона не довідається, що є на цій величезній планеті людин, що безмежно обожнює неї, уважає богинею, любить її найбільше на світі, більше життя…
Віра Миколаївна не здатна була на нерозсудливість, вона не могла кинути все заради незнайомого, закоханого в неї людини
Жовтків покінчило життя самогубством, не зміг жити без Віри, але він не хотів і зруйнувати її життя, не хотів заважати їй
Напевно, просто неможливо описати словами те почуття найглибшої втрати, що випробувала Віра Миколаївна, коли зрозуміла, яка любов пройшла повз неї. Мені здається, просто нестерпно важко усвідомлювати, що ти, можливо, упустила своє теперішнє щастя, а повернути, змінити нічого нельзя.
Образ Віри Павлбвни Розальской у романі Чернишевського “Що робити?”, на мій погляд, не такий наївний, простодушний, як, приміром, образ Тетяни Ларіній. У Віри Павлівни дуже сильний характер. Мати Верочки ненавиділа неї, називала потворою, увесь час пригноблювала, нав’язувала їй своя думка. Але Віру не зломило таке поводження матері, у неї були свої тверді погляди на життя вже в сімнадцять років. Вона хоче волі, щирості, намагається уникнути неправди. Верочка досить прямолінійна, все робить, що душу захоче. Вона прагне, щоб у житті до неї ставилися не як до речі, а як до серйозної людини. Саме таке відношення до себе, як до гарної дрібнички, допускає інша героїня, Лариса Огудалова з п’єси Островського “Безприданниця”. Дівчина з бідної сім’ї, змушена з волі матері ловити багатих наречених, веселячи їх, тому що чоловіка проводили весь вільний час у їхньому будинку. Лариса була закохана в одну людину, що теж спочатку захопився нею. Але через якийсь час обручився з іншої.
З Ларисою він просто розважався, насолоджуючись нею, як гарною іграшкою, вона була прикрасою їхнього суспільства, чудовою декорацією. Потім вона дала обіцянку вийти заміж за Карандишева, дріб’язкової, жалюгідної й нещасної людини, що і вбив Ларису в пориві ревнощів. Він уважав її своєю власністю, гарною річчю в будинку й не хотів, щоб вона дісталася іншому
Максим Горький у своїх казках “Прославимо жінку-мати”, “Мати виродка”, “Мати зрадника” оспівує образ жінки-матері. Він захоплюється її почуттям боргу й любові до Батьківщини. Гіркий показує нам, на що здатно жінку, коли шукає своє дитя, на що здатно жінку заради любові до Батьківщини: вона зважилася навіть на вбивство рідного, гаряче улюбленого сина. Гіркий описує нам жінку-мати як чесну, шляхетну, сміливу, працьовиту жінку, що щосили прагне, щоб її дитя принесло користь своєї вітчизні
Багатоликі й прекрасні жіночі образи в російській літературі. Кожне ім’я в добутках письменників здатно повідати неповторну історію, і, як не дивно, всі ці історії про любов, про життя наших героїнь ми зберігаємо в пам’яті й часом навіть звертаємося до них подумки, з подивом відкриваючи нові грані в жіночих характерах, створених уявою майстрів пера в інші епохи, за давніх часів, настільки далекі від нас сьогодні.