Жебрак, злодій (переказ)

Події роману відбуваються в 1968 – 1972 роках. Через весь роман рефреном проходять уривки зі щоденника Біллі Еббота. Він з боку спостерігає за родиною Джордахов. Міркування його, як правило, вкрай цинічні.

Частина перша

Журналіст Олександр Хаббел разом з дружиною приїхав відпочивати в Антіб. Вже кілька днів йому не давала спокою стаття з журналу, в якій згадувався Джорда, власник яхти “Клотільда”, вбитий на шостий день після вступу в шлюб. Хаббел згадав про мера міста Уітбі, прізвище якого теж була Джорді. Сподіваючись на пікантну

історію, Хаббел почав розслідування. Спочатку він побував у поліцейському відділенні Антіба і дізнався, що в цій історії замішана невістка Томаса Джордахов. Дізнавшись у поліцейського, що Джин Джорда зупинилася в готелі “Дю Кап”, журналіст відправився до неї.

На борту “Клотільди” всі важко переживали смерть Тома. Кейт Джорда збирала речі: вона збиралася поїхати додому, в Англію. До загального полегшення, Джин на яхті не було. Сидячи на лавці в саду готелю, вона сказала собі: “Я руйную все, до чого торкаюся”. Відвідавши спочатку Джин, а потім, зайшовши на яхту Джордахов, Хаббел повернувся до

себе в готель і взявся за роботу. Біллі на похорон не приїхав.

Через деякий час Рудольф зібрав Дуайера (Кролика), Кейт і Уеслі на борту “Клотільди”, щоб поговорити про спадщину. Все ускладнювалося тим, що Том не залишив заповіту. Рудольфа здивувало, як байдуже поставилися ці люди до грошей. Він зрозумів, що всі проблеми, що стосуються спадщини, йому доведеться вирішувати самому. Відвідавши консула в Ніцці, Рудольф зрозумів, що передача стану Томаса Джордахов його спадкоємцям буде справою нелегкою, оскільки Том був громадянином Америки, померлим у чужій країні. Рудольфу здавалося, що він потрапив в густу павутину правових положень, і чим сильніше намагався вивільниться, тим більше заплутувався.

Повертатися в Антіб Рудольфу не хотілося. Він перетнув Англійська бульвар, увійшов у кафе, сів за столик на терасі і замовив каву і коньяк. За сусіднім столиком жінка в блакитній сукні читала журнал. Вона перша звернула увагу на Рудольфа, і він вирішив, що вона заробляє цим на життя. Рудольф вирішив, що він може дозволити собі провести ніч з європейською куртизанкою, скільки б це не коштувало. Жінка відвезла його до себе додому і вони провели ніч разом. Вранці з’ясувалося, що Рудольф помилився. Жанна була заміжня. Її чоловік був помічником військового аташе у Вашингтоні, а зараз тимчасово служив у Вищій військовій школі в Парижі. Жанна жила в Ніцці, тут ходив до школи двоє її дітей. Чоловік нехтував Жанною, вона відчувала себе покинутою, тому й вибрала Рудольфа в той вечір.

Коли Рудольф повернувся в Антіб, Гретхен повідомила йому, що Уеслі потрапив у в’язницю в Каннах. Він ударив чоловіка пивною пляшкою, а потім побився з поліцейськими. Коли Рудольф під’їхав до будівлі каннської префектури, Дуайер вже чекав його. Він розповів Рудольфу, що Уеслі шукав у цьому барі югослава Данович, вбивцю свого батька. Побачитися з Уеслі до ранку у них не вийшло. Вранці Рудольф подзвонив Антібського адвокату, якого порекомендував йому консул.

Уеслі лежав на відкидних нарах у камері і згадував довгі розмови з батьком під час нічних вахт. Він хотів якомога більше знати про минуле батька, і Том нічого не приховував від сина, сподіваючись, що син отримає для себе урок з його оповідань.

Рудольф знову з’їздив до консульства, двічі побував у в’язниці в Грасі, куди перевели Уеслі, тричі сходив до адвоката і не раз дзвонив в Нью-Йорк своєму адвокатові Джонні Хіту. Зрештою, суд розпорядився депортувати Уеслі за межі країни.

Через деякий час у Рудольфа відбулася серйозна розмова з Джин. У той день вона була тверезою. Джин повідомила Рудольфу, що вирішила розлучитися з ним ради Инид. Вона усвідомлювала, що ніколи не вилікується від алкоголізму, і не хотіла більше псувати життя чоловікові і дочки. Джин планувала перевести свій капітал на ім’я Инид, найняти надійну компаньйонку, оселитися десь в тихому місці і час від часу відвідувати дочка, яка буде жити з батьком. Рудольфу нічого не залишалося робити, як погодитися. Це був останній вечір, який вони провели разом.

Джордахов зібралися їхати. Багаж вже завантажили в лімузин, коли до дверей готелю під’їхала машина. З неї вилізли дві: маленька, повна і неохайна жінка і такий же маленький і повний чоловік. Жінка виявилася Терезою, матір’ю Уеслі. Вона побачила замітку в журналі “Тайм”, яку написав Олександр Хаббел, і примчала в Антіб, відчувши поживу. Після розлучення вона вийшла заміж за Едварда Крейлера. Він був мормоном, і Тереза мала намір увести сина в лоно церкви, а заодно і привласнити його частку спадщини. Вона постаралася забути про те, що при розлученні з Томом підписалася під документом, позбавляє її права на сина. Рудольф повідомив їй, що за рішенням суду спадщиною буде розпоряджатися вдова Тома, і пішов. Його трясло від злості, до якої домішувалося і відчуття повної безвиході і тривоги за Уеслі. Вирвати хлопчика з материнських обіймів було практично неможливо.

Після від’їзду родини Рудольф переїхав в інший готель, щоб бути ближче до Жанни. До цього часу Кейт уже виїхала в Англію, а Дуайер по раніше жив на яхті, готуючи її до продажу. Уеслі було не так уже й погано у в’язниці. Один з вартових зумів навіть стягнути з поліцейських архівів фотографію Данович. Тепер, якщо Уеслі зустріне цього покидька, він його неодмінно дізнається. Через тиждень поліцейський привіз Уеслі в аеропорт, де його вже чекали Дуайер, Рудольф і Крейлери. Дуайер привіз Уеслі його речі, в тому числі і фотографії батька. Побачивши матір з вітчимом, Уеслі пошкодував, що не втік по дорозі. Коли літак злетів, Уеслі дістав з конверта фотографії і почав їх розглядати. Побачивши це, Тереза вихопила фотографії з рук сина і порвала. Уеслі не хотів сваритися з нею, і тільки дивився, як клаптики падають на підлогу.

Частина друга

Біллі Еббот вийшов під руку з Монікою з ресторану в центрі Брюсселя. У НАТО йому служилось непогано. Полковник обожнював теніс, і йому потрібен був саме такий партнер, як Біллі, тому тепер Біллі був вже не капралом, а старшим сержантом і завідував гаражем, що давало йому чималу надбавку до сержантському зарплати. Полковник часто запрошував Біллі вечеряти, а дружина полковника вважала його чарівним. Біллі знав, що саме Рудольф позбавив його від участі у війні, і збирався коли-небудь виказати йому свою вдячність. Зараз в кишені у Біллі лежав лист від дядька з чеком на тисячу доларів. Це Моніка змусила його попросити грошей у багатого дядька.

Про сім’ю Моніки Біллі нічого не знав. Вона часто йшла на якісь таємничі зустрічі, але все інше час була злагідний й поступливою. Моніка була темноволоса, завжди розпатланою, ніби навмисне намагалася виглядати гірше, зате коли вона посміхалася, її великі блакитні очі висвітлювали все обличчя. Для Біллі велике значення мав її маленький ріст, тому що при його росте168 сантиметрів і тендітної статурі високі жінки викликали у нього комплекс неповноцінності.

Сьогодні Моніці стояла одна з її таємничих зустрічей. Вона сіла у таксі і поїхала, Біллі знову не вдалося почути, яку адресу вона назвала шоферові. Знизавши плечима, він попрямував у кафе, замовив пива й почав читати листа Рудольфа. Відчувалося, що він дуже самотній і не знає, чим зайнятися. Листи Гретхен були суворими і повчально. Вона так і не пробачила синові, що потрапив він до армії, Біллі ж не міг пробачити матері її любовні зв’язки.

Вранці Біллі дізнався, навіщо Моніці гроші. З’явившись додому на зорі, вона розбудила Біллі і пояснила, що гроші підуть сержантові зі складу боєприпасів, щоб він пропустив туди людей, з якими вона пов’язана, на армійському вантажівці, який дасть Біллі зі свого гаража. Сам Біллі в цій справі брати участь не буде. Йому тільки треба буде вивести вантажівка з гаража і передати людині у формі лейтенанта військової поліції США. Тим же рівним тоном Моніка повідомила Біллі, що вибрала його в коханці через посаду начальника гаража, хоча з тих пір дуже до нього прив’язалася. Біллі зрозумів, що Моніка складається в терористичній організації. Він не подав виду, що злякався. Його початок морозить, але, навіть тремтячи, він відчував велике піднесення. Вперше він не відступив, хоча мова йшла про його життя. До цих пір він зовсім не хотів переробляти світ, і був задоволений тим, що зайняв у ньому теплий куточок. Тепер його в щось втягнули, і йому доведеться на це реагувати. Біллі зрозумів, що життя його докорінно змінилася.

Перша половина дня пройшла як в тумані. Біллі хотів зателефонувати полковника і розповісти йому про все, полетіти нічним літаком в Нью-Йорк, піти в ЦРУ і засадити Моніку за грати, але нічого цього так і не зробив. Він не хотів розлучатися з Монікою, бо любив її. Коли Біллі зустрівся з Монікою під час обіду, вона сказала, що не збирається з’їжджати від нього, бо не змішує політику і секс. Біллі не зміг встояти.