На дні – дія перша (переказ)

П’єса містить у собі як би два паралельних дії. Перше – соціально-побутове і друге – філософське. Обидві дії розвиваюються паралельно, не переплітаючись. У п’єсі існують як би два плани: зовнішній і внутрішній. Зовнішній план. У нічліжному будинку, що належить Михайлу Івановичу Костильова (51 роки) та його дружині Василини Карлівні (26 років), живуть, за визначенням автора, “колишні люди”, тобто люди без твердого соціального статусу, а також працюючі, але бідняки. Це: Сатин і Актор (обом під 40 років), Васька Попіл, злодій (28 років), Андрій

Митрич Кліщ, слюсар (40 років), його дружина Анна (30 років), Настя, повія (24 років), Бубнов (45 років), Барон (33 років), Альошка (20 років), Татарин і Кривий Зоб, крючнікі (вік не накликаний). У будинку з’являються Діжа, торговка пельменями (під 40 років) і Медведєв, дядько Василини, поліцейський (50 років). Між ними дуже складні відносини, часто зав’язуються скандали. Васілисиця закохана в Ваську і підмовляє його вбити свого немолодого чоловіка, щоб бути одноосібної господинею (у другій половині п’єси Васька б’є Костильова і випадково вбиває його; Ваську заарештовують). Васька закоханий в Наталю, сестру Василини (20 років);

Василина з ревнощів нещадно б’є сестру. Сатин і Актор (колишній актор провінціальних театрів на прізвище Сверчков-Заволзький) – полностю опущені люди, п’яниці, картярі, Сатин ще й шулер. Барон – колишній дворянин, промотавший весь стан і нині один з найбільш жалюгідних людей нічліжки. Кліщ намагається зароблятивати своїм слюсарним інструментом; його дружина Ганна хворіє і потребує ліки; в кінці п’єси Ганна вмирає, а Кліщ остательно опускається “на дно”.

У розпал п’янок і скандалів у нічліжці з’являється мандрівник Лука, жаліє людей. Він обіцяє багатьом нездійсненне світле будущее. Ганні він передрікає загробне щастя. Акторові розповідає про безкоштовної лікарні для алкоголіків. Васьки і Наташі радить піти з дому і т. д. Але в самий напружений момент Лука фактино збігає, залишивши вселив надію людей. Актора це доводить до самогубства. У фіналі нічліжників співають пісню, і коли Сатин слишитий про смерть Актора, то з досадою і гіркотою говорить: “Ех… Іспсував пісню… дурень! “

Внутрішній план. У п’єсі зіштовхуються дві філософські “правди”: Луки і Сатіна. Нічліжка – свого роду символ опинився в глухому куті людства, яке до початку XX ст. втратила віру в Бога, але ще не знайшло віри в самого себе. Звідси загальне почуття безнадійнийності, відсутність перспективи, яке, зокрема, висловлюють Актор і Бубнов (резонер-песиміст) в словах: “А що ж далі” і “А ниточки-то гнилі…” Світ занепав, знесилів, йде до кінця. Сатин воліє приймати цю гірку правду і не брехати ні собі, ні людям. Кліщеві він пропонує кинути працювати. Якщо всі люди кинуть працювати, то що буде? “З голоду здохнуть…” – відповідає Кліщ, але тим самим він лише розкриває безглузду сутність праці, який спрямований тільки на підтримку життя, а не на привнесення в неї будь-якого сенсу. Сатин – свого роду зарадикал-екзистенціаліст, людина, що приймає абсурдність мірозданя, в якому “Бог помер (Ніцше) та оголилася Порожнеча, Ніщо. Іншого погляду на світ дотримується Лука. Він вважає, що саме страшна нісенітниця життя повинна викликати особливу жалість до чедини. Якщо для продовження життя людині потрібна брехня, треба йому брехати, його втішати. В іншому випадку людина не витримає “правди” і загине. Так Лука розповідає притчу про шукачі праведної землі й ученого, який по карті показав йому, що ніякої праведнийної землі немає. Ображений чоловік пішов і повісився (паралель з майбутньою смертю Актора). Лука не просто звичайний мандрівник, Утевача, але і філософ. На його думку, людина зобов’язана жити всупереч нісенітниці життя, бо він не знає свого майбутнього, він тільки мандрівник у всесвіті, і навіть земля наша в космосі мандрівниця. Лука і Сатин сперечаються. Але Сатин в чомусь сприймає “правду” Луки. В усякому разі, саме поява Луки провокує Сатіна на його монолог про Людину, який він вимовляє, наслідуючи голосу свого опонента (принципова ремарка в п’єсі). Сатин хоче не жалеть і втішати людини, але, сказавши йому всю правду про бессмисленности життя, спонукати його до самоповаги і бунту проти світобудови. Людина, усвідомивши трагедію свого існування, повинен не впадати у відчай, а, навпаки, відчути свою цінність. Весь сенс світобудови – в ньому одному. Іншого сенсу (наприклад, християнського) – ні. “Людина – це звучить гордо!” “Все в людині, все для людини”.

ДІЯ ПЕРША

Підвал, схожий на печеру. Стеля важкий, з проваленим штукатуркою. Світло від глядачів. Праворуч за загородою комірчина попелу, поруч нари Бубнова, в кутку велика російська піч, навпаки двері в кухню, де живуть Діжа, Барон, Настя. За піччю – широке ліжко за ситцевою фіранкою. Кругом нари. На першому плані на обрубці дерева лещата з ковадел-кою. Поруч сидить Діжа, Барон, Настя, що читає книгу. На ліжку за фіранкою тяжко кашляє Ганна. На нарах розглядає старі розпоротий брюки Бубнов. Поруч з ним тільки що прокинувся Сатин лежить і гарчить. На печі порається Актор. Початок весни. Ранок.

Діжа, розмовляючи з Бароном, обіцяє вже більше ніколи не вихо-дить заміж. Бубнов цікавиться у Сатіна, чому той “хрюкає”? Діжа продовжує розвивати свою думку, що вона вільна жінка і ніколи не погодиться “на фортецю себе віддати”. Кліщ грубо кричить їй: “Брешеш! Сама обвінчатися з Абрамку “.

Барон вихоплює у читаючої Насті книгу і сміється над вульгарним назвою “Фатальна любов”. Настя і Барон б’ються через книгу.

Діжа лає Кліща старим цапом, доведший дружину до смерті. Кліщ ліниво отругівается. Діжа впевнена, що Кліщ не хоче чути правди. Анна просить тиші, щоб спокійно померти, Кліщ нетерпляче реагує на слова дружини, а Бубнов філософськи зауважує: “Шум – смерті не перешкода”.

Діжу дивує, як Ганна жила з таким “Злидні”? Помираючи, просить дати їй спокій.

Діжа і Барон збираються на базар. Від пропозиції поїсти пельменів Ганна відмовляється, але Діжа все ж таки залишає пельменів. Барон дражнять Настю, намагається її розсердити, а потім квапливо йде за діжу.

Остаточно прокинувся Сатин цікавиться, хто його бив напередодні І за що. Бубнов міркує, чи не все одно, а били за карти. Актор кричить з печі, що одного разу Сатіна зовсім уб’ють. Кліщ кличе Актора злазити з печі і приступати до збирання підвалу. Актор заперечує, черга Барона. Барон, заглядаючи з кухні, відмовляє своєю зайнятістю – він йде з діжею на базар. Нехай Актор попрацює, йому робити нічого, або Настя. Настя відмовляється. Діжа просить Актора прибрати, він не зламається. Актор відмовляє хворобою: йому шкідливо дихати пилом, його організм отруєний алкоголем.

Сатин вимовляє незрозумілі слова: “сикамбр” 1, “макробіотика” 2, “трансцендентальний” 3. Ганна пропонує чоловікові поїсти пельменів, надісланих діжу. Сама вона тужить, передчуваючи швидкий кінець.

Бубнов запитує у Сатіна, що позначають ці слова, але Сатин вже забув їх значення, і взагалі йому набридли всі ці розмови, всі “людські слова”, які він чув, напевно, тисячу разів.

Актор згадує, що колись він грав у “Гамлеті” могильника, цитує звідти слова Гамлета: “Офелія! О, пом’яни мене в твоїх молитвах! “

Кліщ, сидячи за роботою, поскрипує підпилком. А Сатин згадує, що колись у юності він служив на телеграфі, читав багато книг, був освіченою людиною!

Бубнов скептично зауважує, що чув цю історію “сто разів!”, а ось він сам був кушнірів, свій заклад мав.

Актор переконаний, що освіта – нісенітниця, головне – талант і віра в себе.

Тим часом Анна просить відчинити двері, їй душно. Кліщ не погоджується: йому холодно на підлозі, він застуджений. До Ганні підходить Актор та пропонує вивести в сіни. Підтримуючи хвору, він відводить її в повітря. Який зустрівся Костильов сміється над ними, яка вони “чудова парочка”.

Костильов цікавиться у Кліща, чи не була тут вранці Василиса? Кліщ не бачив. Костильов лає Кліща, що той займає в нічліжці місце на п’ять рублів, а платить два, треба б накинути полтинник; “краще петлю накинь” – парирує Кліщ. Костильов мріє, що на цей полтинник він купить олії лампадного і буде молитися за свої і чужі гріхи, адже Кліщ про своїх гріхах не думає, от і дружину звів у могилу. Кліщ не витримує і починає кричати на господаря. Повернувшись Актор розповідає, що добре пристроїв Ганну в сінях. Господар зауважує, що добрій Акторові все зарахується на тому світі, але Актора більше б влаштувало, якщо Костильов зараз скинув йому половину боргу. Костильов відразу ж змінює тон і запитує: “Хіба доброту серця з грошима можна рівняти?” Доброта – це одне, а борг – це інше. Актор називає Костильова шельмой.-Господар стукає в комірчину Попелу. Сатин сміється, що Попіл відкриє, а Василина у нього. Костильов сердиться. Відкривши двері, Попіл вимагає з Костильова гроші через годинник і коли дізнається, що той грошей не приніс, – сердиться і лає господаря. Він грубо трясе Костильова, вимагаючи з “нього борг у сім рублів. Коли господар йде, попелу пояснюють, що той шукав свою дружину. Сатин дивується, як Васька ще не прибив Костильова. Попіл відповідає, що “не стане через таку погань життя собі псувати”. Сатин вчить Попелу “розумненьким вбити Костильова, потім би одружитися з Василини і стати господарем нічліжки”. Попелу така перспектива не радує, нічліжників все його майно в шинку проп’ють, тому що він добрий. Попіл сердиться, що Костильов його розбудив не вчасно, він як раз бачив сон, що спіймав величезного ляща.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


На дні – дія перша (переказ)

Categories: Шкільні твори

Links