Жанрово-композиційна своєрідність поеми Н. В. Гоголя “Мертві душі”
Н. В. Гоголь – видатний письменник критичного реалізму, що продовжує традиції А. С. Пушкіна й углубляющий критичне відношення до сучасної дійсності. Замислювалися “Мертві душі” таким чином, щоб у добутку “з’явилася” вся Русь. Природно, що такий колосальний задум не укладався в існуючі жанрові рамки; композиційна будова теж повинне було стати чимсь особливим. Дотепер викликає спори жанрове визначення, дане “Мертвим душам” Н. В. Гоголем
Відомо, що на обкладинці першого видання книги на першому плані великими буквами
Поемою називали романтичний добуток байроновского або пушкінського типу. І нарешті, слово “поема” могло навести на думку про великий утвір Данте. Поемою називали “Божественну комедію” В. Г. Бєлінський, А. Ф. Мерзляків і такий знавець італійської літератури, як С. П. Шевырев. Подібність двох “поем” не залишилося не заміченим сучасниками. У першу
Але в межах цієї подібності сучасні літературознавці знаходять і інші цікаві аналогії. Звернемося до першого того “Мертвих душ”. У поемі Данте персонажі в першій частині випливають у порядку зростаючої винності. І чим більше в ній свідомого елемента, тим вона вище.
У Н. В. Гоголя такі пороки й злочини, як убивство, зрадництво, взагалі виключені: “Герої мої зовсім не лиходії”. Але принцип розташування характерів у відомій мері збережений. Із цього погляду легко можна пояснити той факт, що Манилов відкриває галерею поміщиків. У Данте напередодні Ада перебувають ті, хто не робив ні зла, ні добра. Дійсно, цьому відповідає опис Гоголем того роду людей, до якого ставиться Манилов: “…
Люди так собі, ні те, ні рє, ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан”. Наступні за Маниловим персонажі відрізняються від нього тим, що в них є якась “пристрасть”, якийсь “запал”, хоча рано ще говорити про свідомий елемент. Уперше ця “провина” проявляється в Плюшкине: ми ясно бачимо, що він міг би бути іншим людиною
У зв’язку із цим вимовляє автор таке “напуття”: “Забирайте із собою в шлях… всі людські рухи, не залишайте їх на дорозі”. У другому томі, як писав сам Н. В. Гоголь, “характери значніше колишніх”.
Дійсно, тут підвищується елемент свідомості. Опис Бетрищева розвивається на іншому рівні, ніж характеристики поміщиків, що зустрілися читачеві в першому томі. Недоліки в Бетрищеве перемішані сдостоинствами.
Таким чином, розмежовуючи ці два поняття, автор дає читачеві зрозуміти, що й сам герой це може зробити. Але не робить, і це підвищує його провину. Не тільки Бетрищев, Тентетников, Платонов, Хлобуев, але навіть Півень, легковажний ненажера, виявляють у собі задатки високих якостей
Дивний опис прогулянки Півня в човні – воно все просочено ліризмом, як сказав И. С. Тургенєв, “приголомшливої в один час всю душу читача”. Перехід від першого тому до другого здійснюється за допомогою образа Плюшкина: у зв’язку з ним уперше спливає Промінь Світла, уперше ми бачимо “церкву” у поміщику, і вперше з’являється мотив пошуку – Плюшкин постійно щось шукає й піднімає. Аналогічним способом другий будинок повинен був стати перехідним до третього. Хоча провини Чичикова стають усе важче, всі частіше прокидається в ньому голос совісті, що знову вказує на можливість іншого шляхи
Недарма автор вкладає у вуста Муразова такі слова: “…який би з вас була людина, якби так само, і силою й терпінням, так подвизались би на добру працю, маючи кращу мету”. Відродження повинне було відбуватися в третьому томі
Якби це здійснилося, перед нами була б заключна стадія “історії душі” сучасної російської людини, а саме – прилучення до істини. Наведення сучасників на думку про дантевской поему було передбачено автором і з інший і, мабуть, головною метою. Данте вважав себе вибраним для того, щоб сказати істину миру, “викрити людству всю його внутрішність і показати його прийдешнє, результат його життя теперішньої в образі Ада, борошна вічного й розпачливої, Чистилища, борошна, розчиненої надеждою, і Раю вічної й створеної радості”, – як писав Шевырев. Те ж можна сказати про Гоголя: він відчував обов’язок сказати рятівне слово Росії й усьому світу, що викриє міру падіння й вселить надію на майбутнє
А щоб слово це почули і його послухалися, Н. В. Гоголь натякає на призначення своєї поеми аналогією з дантовской. Насамперед, головний персонаж усе більше бачиться Н. В. Гоголю характерним представником сучасного російського миру, а його виправлення й очищення одержує вищий зміст: “И, може бути,
(2 votes, average: 4.00 out of 5)