Жанрова своєрідність поеми Мертві душі Гоголя Н. В

Твій вірш, як божий дух, носився над юрбою И, відкликання думок шляхетних, Звучав, як дзвін на вежі вічовий, У дні торжеств і лих народних. М. Ю. Лєрмонтов Час, коли Гоголь задумував і створював свої добутки – з 1831 (“Вечора на хуторі біля Диканьки”) по 1842 (перший тім “Мертвих душ”), – збігається з періодом, що у російської історії прийнято називати “миколаївською реакцією”. Цей історичний період прийшов на зміну епосі суспільного підйому 20-х років XІX століття, що завершилася в 1825 році героїчним і трагічним повстанням декабристів

Суспільство періоду “миколаївської реакції” болісно шукає нову ідею свого розвитку. Найбільш радикальна частина російського суспільства вважає, що треба продовжувати непримиренну боротьбу проти самодержавства й кріпосного права. У літературі цей настрій відбився в добутках А. І. Герцена.

Інша частина суспільства поводиться принципово аполітично, розчарувавшись у декабризмі, але не встигши виробити нових позитивних ідеалів Це життєва позиція “загубленого покоління”, її чудово виразив у своїй творчості М. Ю. Лєрмонтов. Третя частина російського суспільства шукає національну ідею в духовному

розвитку Росії – у моральному вдосконалюванні народу, у наближенні до християнських істин Виражаючи цей суспільний настрій, Гоголь створює поему “Мертві душі”. Задум поеми був величезний – осмислити долю Росії, її сьогодення й майбутнє.

Тему першого тому (тільки він був написаний із задуманої трилогії) можна сформулювати так: зображення духовного стану російського суспільства 40-х років XІX століття. Головна увага в першому томі приділяється показу минулого й сьогодення Росії – життя поміщиків і чиновників, які за традицією вважаються кольором націй і опорою держави, а насправді є “небокоптителями”, і нічим іншим. Народ у добутку представлений темн і нерозвиненим: досить згадати дядька Митяя й дядька Миняя і їхні безглузді ради при розлученні екіпажів (гл.5) або згадати кріпосну дівчинку, що не знала, де право й лево (гл.3). Примітивними істотами є слуги Чичикова – кучері Селіфан і лакей Петрушка (гл.2). Ідея першого тому поеми – розкрити жахаючу бездуховність сучасного суспільства Росія представлена сонною, нерухливою країною, але в глибині її таїться живаючи душа, що хоче виявити й виразити Гоголь у наступних томах поеми. Автор з оптимізмом дивиться в майбутнє Росії, вірить у творчі сили націй, що яскраво виразилося в декількох ліричних відступах, особливо в останньому – про птаха-трійку. По жанрі “Мертві душі” можна визначити як роман.

З одного боку, це роман соціальний, тому що в ньому піднімається питання про долю Росії, про її суспільний розвиток. З іншого боку, це роман побутової: Гоголь докладно описує життя героїв – Чичикова, поміщиків, чиновників. Читач довідається не тільки всю історію Павла Івановича, але й деталі його побуту: що він їсть на кожній поштовій станції, як одягається, що возить у своїй валізі. Автор із задоволенням живописует самий виразний предмет, що належить героєві, – скриньку ссекретом.

Представлені й кріпаки Чичикова – незворушні кучері Селіфан, аматор філософії й спиртного, і лакей Петрушка, у якого був сильний природний захід і тяга до читання (причому значення слів він часто не розумів). Найдокладнішим образом Гоголь описує пристрій життя в маєтку кожного з п’яти поміщиків. Наприклад, хоча Чичиков попадає до Коробочки вночі, він устигає розглянути невисокий дерев’яний панський будиночок, міцні ворота.

У кімнаті, куди запросили Павла Івановича, він уважно оглянув портрети й картинки, годинники й дзеркало на стіні. Письменник докладно розповідає, із чого складався сніданок, яким Коробочка пригощала Чичикова на наступний ранок. “Мертві душі” можна назвати детективним романом, тому що таємнича діяльність Чичикова, що скуповує такий дивний товар, як мертві душі, пояснюється тільки в останній главі, де міститься історія життя головного героя Отут тільки читач розуміє всю аферу Чичикова з Опікунською радою. У добутку є риси “шахрайського” роману (спритний шахрай Чичиков всіма правдами й неправдами домагається своєї мети, його обман розкривається на перший погляд по чистій випадковості).

Одночасно гоголівський добуток можна віднести до авантюрного (пригодницькому) роману, тому що герой колесить по російської провінції, зустрічається з різними людьми, попадає в різні колотнечі (п’яний Селіфан заблудився й перекинув бричку з хазяїном у калюжу, у Ноздрева Чичикова ледве не побили й т. д. ). Як відомо, Гоголь навіть назвав свій роман (під тиском цензури) в авантюрному смаку: “Мертві душі, або Пригоди Чичикова”. Сам автор визначив жанр свого великого прозаїчного добутку зовсім зненацька – поема. Найважливішою художньою особливістю “Мертвих душ” є присутність ліричних відступів, у яких автор прямо викладає свої думки із приводу героїв, їхнього поводження, розповідає про себе, згадує про дитинство, міркує про долю романтичного й сатиричного письменників, виражає свою тугу за батьківщиною й т. буд. Ці численні ліричні відступи дозволяють погодитися з авторським визначенням жанру “Мертвих душ”. Крім того, як відзначають історики літератури, поема в часи Гоголя позначала не тільки лисичанський добуток, але й чисто епічне, варте між романом і епопеєю (Ю. В. Манн “Поетика Гоголя” М. , 1988, гл.

6). Деякі літературознавці відносять “Мертві душі” по жанрі до епопеї. Справа в тому, що письменник задумав трилогію за зразком “Божественної комедії” Данте. Перший тім “Мертвих душ” повинен був відповідати Дантову “Аду”, другий тім – “Чистилищу”, третій тім – “Раю”. Однак другий тім Гоголь переписував кілька разів і зрештою спалив перед самою смертю До написання третього тому він так і не приступився, передбачуване зміст цього тому загалом можна відновити по первісних накиданнях.

Таким чином, письменник створив лише першу частину задуманої трилогії, у якій зобразив, по власному визнанню, Росію “з одному боку”, тобто показав “страшну картину сучасної російської дійсності” (“Пекло”). Здається, віднести “Мертві душі” до епопеї не можна: у добутку відсутні найважливіші ознаки цього жанру. По-перше, час, що описує Гоголь, не дає можливості яскраво й повно розкрити російський національний характер (звичайно в епопеї зображуються історичні події загальнонаціонального значення – вітчизняні війни або інші суспільні катаклізми).

По-друге, в “Мертвих душах” немає героїв, що запам’ятовуються, з народу, тобто російське суспільство представлене неповно. По-третє, Гоголь написав роман про сучасну йому життя, а для епопейного зображення, як показує досвід, необхідна історична ретроспектива, що дозволяє оцінити епоху в достатній мері об’єктивно (С. І. Машинский “Художній мир Гоголя. М., 1971). Отже, мабуть, що “Мертві душі” надзвичайно складний добуток Жанрові особливості дозволяють віднести його й до соціально-побутового роману, і до детектива, і до поеми.

Найбільш кращим здається перше визначення (його вжив Бєлінський у статті про “Мертві душі”). Це жанрове визначення відбиває найважливіші художні риси добутку – його соціально-філософську значимість і чудове зображення реальної дійсності. Композиція “Мертвих душ” зближає роман з детективом, але зводити добуток до детективного або шахрайського сюжету зовсім неправильно, тому що головне для автора не спритна вигадка Чичикова про мертві душі, але докладне зображення й осмислення сучасної йому російського життя. Називаючи “Мертві душі” поемою, Гоголь мав на увазі майбутню трилогію Якщо ж говорити про реальний добуток, те навіть численні ліричні відступи не роблять “Мертві душі” поемою в точному значенні слова, тому що ліричні відступи можливі й у романі (“Євгеній Онєгін” О. С. Пушкіна), і навіть у драмі (“Іркутська історія” А. Н. Арбузова). Однак в історії російської літератури прийнято зберігати авторське визначення жанру (це стосується не тільки “Мертвих душ”), спеціально обмовляючи жанрову своєрідність добутку