Жанрова своєрідність добутку “Недоук”
Останні чотири десятиліття XVIII в. відрізняються справжнім розквітом російської драматургії. Але класичні комедія й трагедія далеко не вичерпують її жанровий склад. У драматургію починають проникати добутку, не передбачені поетикою класицизму, що свідчать про назрілу потребу в розширенні границь і демократизації змісту театрального репертуару. Серед цих новинок насамперед виявилася так звана слізна комедія, тобто п’єса, що сполучить у собі зворушливого й комічного початку. Вона відрізнялася не тільки руйнуванням звичних
Жанрових
В “Недоуку”, по зауваженню
Не задовольняючись одним зображенням дворянського “лихої вдачі”, письменник прагне показати і його причини. Автор пояснює пороки людей їхнім неправильним вихованням і дрімучим неуцтвом, представленим у п’єсі в різних його проявах
Жанрова своєрідність добутку полягає в тім, що “Недоук”, за словами Г. А. Гуковского, “напівкомедія, напівдрама”. Дійсно, основа, кістяк п’єси Фонвізіна классицистическая комедія, але в неї привнесені серйозні й навіть зворушливі сцени. До них можна віднести розмова Правдина зі Стародумом, зворушливо-повчальні бесіди Стародума із Софією й Милоном. Слізною Драмою підказаний образ шляхетного резонера в особі Ста-Родума, а також “стражденної чесноти” в особі Софії. У фіналі п’єси також з’єдналися зворушливе й глибоко моралістичне початки. Тут пані Простакову наздоганяє страшне, абсолютно непередбачене нею покарання. Її відкидає, грубо відштовхує Митрофан, якому вона присвятила всю свою безмежну, хоча й нерозумній любові. Почуття, що випробовують до неї позитивні герої Софія, Стародум і Правдин, складно, неоднозначно. У ньому й жалість, і осуд. Жаль викликає не Простакова, а потоптане людське достоїнство. Сильно звучить і заключна репліка Стародума, звернена до Простаковой: “От лихої вдачі гідні плоди” тобто справедлива розплата за порушення моральних і суспільних норм
Д. И. Фонвізіну вдалося створити яскраву, разюче вірну картину моральної й суспільної деградації дворянства кінця XVIII в. Драматург використає всі засоби сатири, викриває й критикує, висміює й засуджує, але його відношення до “шляхетного” стану далеко від погляду сторонньої людини: “Я бачив, писав він, від почтеннейших предків знехтуваних нащадків… Я дворянин, і от що розтерзало моє серце”.
Комедія Фонвізіна надзвичайно важлива віха в історії нашої драматургії. Наступні за нею “Горі від розуму” Грибоєдова й “Ревізор” Гоголя. “…Усе сполотніло, писав Гоголь, перед двома яскравими добутками: перед комедією Фонвізіна “Недоук” і Грибоєдова “Горі від розуму”… У них уже не легені глузування над смішними сторонами суспільства, але рани й хвороби нашого суспільства… Обидві комедії взяли дві різні епохи. Одна вразила хвороби від неосвіти, інша від погано зрозумілої освіти”.
Основна проблема, що Фонвізін піднімає в комедії Недоук, проблема виховання освічених, передових людей. Дворянин, майбутній громадянин країни, що повинен творити справи на благо батьківщини, з народження виховується в атмосфері аморальності, самовдоволення й самодостатності. Таке життя й виховання відразу відібрали в нього мета й сенс життя. І вчителі не зможуть допомогти (це лише данина моді з боку пані Простаковой), у Митрофана й не виникало інших бажань, крім як поїсти, побігати на голубнику так женитися
Т же саме відбувається при дворі. Це велика скотарня, де кожний хоче схопити шматок получше й повалятися в золотого бруду. Отут себе люблячи чудово; про себе одному пекуся; про одну теперішню годину суетяся. Дворяни забули, що таке борг і корисні добрі справи. Вони…не залишають двору… двір їм корисний, …чини нерідко випрошуються. Вони забули, що таке душу, честь, доброзвичайність
Але автор не залишає надії, що щось може змінитися. Правдивий берет під опіку господарство Простаковой, забороняє їй панувати у своєму маєтку. Марне кликати врг. ча до хворим неисцельно. Отут лікар не пособит, хіба сам заразиться такий висновок робить Стародум про життя при дворі. За всім цим проглядаються радикальні міри, які Фонвізін пропонує прийняти: обмежити влада Простакових і Скотининих над селянами, а пануючи й придворних над всім російським життям
А от сформульовані драматургом життєві…правила, яким випливати повинні… теперішні дворяни:
1) …Май серце, май душу, і будеш людин у всякий час
2) Усякий знайде в собі досить сил, щоб бути добродетельну. Потрібно захотіти рішуче, а там усього буде легше не робити того, за що б совість угризала.
3) Пряму ціну йому (розуму) дає доброзвичайність. Без нього розумна людина чудовисько. Воно невимірно вище всієї швидкості розуму
4) …Любочестивий людина ревнує до справ, а не кчинам.
5) Одна повага повинне бути лестно людині щиросердечне; а щиросердечної поваги гідна тільки той, хто в чинах не по грошам, а в знаті не по чинах
6) Ступеня знатності розраховую я по числу справ, які великий пан зробив для батьківщини, а не по числу справ, які нахапав на себе із зарозумілості… По моєму розрахунку, не той багатий, котрий відраховує гроші, щоб ховати їх у скриню, а той, котрий відраховує в себе зайве, щоб допомогти тому, у кого немає потрібного
7) …Що таке посада. Це та священна обітниця, якою зобов’язані ми всі тим, з ким живемо й від кого залежимо… Дворянин, наприклад, уважав би за перше безчестя не робити нічого, коли є йому стільки справи: є люди, яким допомагати, є батьківщина, якій служити. Тоді не було б таких дворян, яких шляхетність… похована з їхніми предками. Дворянин, невартий бути дворянином! Подлее його нічого на світі не знаюся
Всі ці постулати відповідають ідеям Освіти, гарячим поборником якого був Фонвізін
(1 votes, average: 5.00 out of 5)