Жанр казки – ф’яби у творчості К. Гоцці
ІТАЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVIII СТ. К. ГОЛЬДОНІ І К. ГОЦЦІ
3. Жанр казки – ф’яби у творчості К. Гоцці
Народився у Венеції у 1722 році, у збіднілій аристократичній родині. Мав титул графа. Все його життя було пов’язане зі світом театральної богеми. Родина Гоцці була дуже великою, складалася з одинадцятьох братів і сестер з їхніми чоловіками, дружинами і дітьми.
Старший брат драматурга – Гаспаро Гоцці – був відомим на той час критиком і дотримувався передових поглядів. Його дружина Луїза Бергаллі була відомою поетесою. Вона переклала
У 20 років через матеріальні нестатки у родині Карло поступив на військову службу у Далмації, потім плавав на військовому кораблі, навчався кавалерійської служби, а потім (у 1744 році) повернувся до Венеції. Тут почав посилено займатися літературою.
Протягом 1761 – 1765 років Гоцці написав і поставив у Венеції 10 ф’яб, що мали величезний успіх.
Він помітив, що італійський народ
Задум Гоцці вдався. Його казкова п’єса “Любов до трьох апельсинів” була поставлена у 1761 році і мала колосальний успіх. Популярний сюжет і багата постановка не могли не захопити публіку. Гоцці висміяв у цій п’єсі, з елементами пародії, усі нововведення Гольдоні і вивів його самого під іменем мага Челіо.
Після “Трьох апельсинів” були поставлені ще 9 ф’яб, тобто п’єс – казок: “Ворон”, “Король Олень”, “Турандот”, “Жінка – змія”, “Зобеїда”, “Зелена пташка”, “Дзеїм, цар джинів”.
У цих п’єсах Гоцці вже, по суті, відійшов від основного принципу комедії масок – принципу імпровізації. Його ф’яби із простих сценаріїв перетворилися на написані повністю п’єси. Тільки роль Труффальдіно, комічного бешкетника – слуги, Гоцці залишив ненаписаною, надаючи повну свободу дій виконавцю цієї ролі, знаменитому Саккі. Так, борючись із Гольдоні та його новою комедією, Гоцці сам використовував досягнення цієї комедії.
Успіх драматурга був величезним. Публіка буквально брала наступом його фантастичні п’єси у тому самому театрі Сант-Анжело, де 10 років тому панував і здійснював свою реформу Гольдоні.
Багато що приваблювало розніжену видовищами італійську публіку (точніше, венеціанську) у театральних казках Гоцці, а саме:
– клоунада старих знайомих;
– особливо яскрава постановка;
– насиченість усілякими дивами та перетвореннями, які вимагали складної театральної техніки;
– виростання палаців, міст ніби з під землі;
– вміле користування фабулою у складі драматичні ситуації;
– пробудження задушевні симпатії народу; оживлення відживаючих свій вік комедію масок, поєднання її з народною казкою, що втілювала у яскравих фантастичних образах властиву народу жадобу до справедливості;
– намагання завоювати театр для фантастики та поезії, зображення на сцені великої пристрасті та сильних благородних почуттів;
– будування п’єс на психологічних конфліктах (наприклад, “Принцеса Турандот”);
– різноманітність джерел ф’яб – народні італійські казки, арабські, персидські казки тощо.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)