Жадан Сергій Вікторович Самогубці

№1 (той що порізався)

Скрипаль-іронія
Смичком леза
Торкнеться струн твого сухожилля
Хай простір наповниться
Червоним розквітом
Мелодії твого єства

І полісмен занесе до протоколу:

Сталевий шлагбаум
Перекрив шлях для руху трамваїв
Рейками твоїх судин

Гільйотина спрацювала
І голова твоєї руки
Важко впавши покотилась
Холодною бруківкою

Тіло ж руки
Мов зрубаний півень
Продовжувало битись в конвульсіях
Але тебе
То вже стосувалось
Щонайменше №2 (той що повісився)

Ось

дивись –
Ти виснеш якимось
Тропічним фруктом
Що вже устиг
Ледь підгнити

Або ж
Електричною лампочкою
В нутрощах якої
Поміж затихаючих
Молекул б’ється
Маленька муха
Переляку

Чи інакше
Звиваєшся черв’яком
На гачку
Власної смерті
Вилискуєш сережкою
В її вусі

Гидко дивитись
Як осунулась
Десятиповерхова
Будівля твого тіла

Лише нігті
На руках і ногах
Продовжують повільно
Рости

І врешті якийсь селекціонер
Розламавши тебе мов яблуко
Навпіл
Побачить твої легені –
Вагітні останнім повітрям

№3 (той що розбився)

Дах бачиться згори
Фотонегативом чорного квадрата Малевича
Надворі ніч то й не дивно
Що дахами снують сновиди
В пошуках п’ятого виміру
Прусаки як і люди
Хворобливо переносять висотні умови
Тож на даху їх зовсім немає
Дрібний щебінь нагадує часи
Коли навколо буяв океан
Він відступив а натомість
З-під води оголився білий острів даху
І вже черговий сновида
Відчуваючи в порожнечі колишню міць води
Стрибає вниз №4 (той що втопився)

І коли ти поглянув назад
Твої сліди ще трималися на хвилях
Мов померлі риби

Дорога була занадто довгою
Повільно
Мов ніж у масло
Ти почав опускатися
Під воду

І паралельно тобі
Йшли на дно
Свинцеві злитки
Твоїх слідів

Лише розчепірившись
На тонкій плівці води
Тримався поверхні
Набряклий
Вишневий хрест
Що чимось
Нагадував щоглу
Затопленого корабля

1993.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Жадан Сергій Вікторович Самогубці