Засудження жаху війни у повісті “Альпійська балада” та в оповіданні “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…”
Василь Биков, пройшовши пекло війни, тяжко вистраждав гірке лихоліття партизанської Білорусі. Пізніше, в повоєнні роки, він сказав своє щире, перейняте нещадною правдою і синівським болем слово від імені тих, тодішніх вісімнадцятилітніх солдатів, яким довелося нести на своїх юних плечах жорстокий тягар війни.
У центрі повісті “Альпійська балада” – самовіддане й зворушливе кохання, що спалахнуло в тяжкий час смертельної боротьби з фашистами. Події відбуваються в маленькому австрійському місті в Альпах. Група радянських військовополонених
На щастя, він залишається неушкодженим і йому вдається втекти. Доля дарує йому несподівану супутницю, теж утікачку, італійку Джулію Новеллі. Пізніше в душі хлопців з’явиться до неї почуття – “добре і велике”. Джулія стане для хлопця “маленьким людським дивом”, яке він несподівано відкриє у лиху воєнну годину за крок від смерті.
Іван уперше покохав – глибоко і самозречено. Ця любов змінила стан його душі, відкрила перед ним красу і
Драматичністю зображуваних подій проза В. Бикова суголосна творчості Генріха Белля, який також воював, але на протилежному боці. Німецького прозаїка, як і білоруського, цікавить насамперед проблема звичайної людина на війні. На відміну від героя В. Бикова, герой оповідання “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…” інакше осягає навколишній світ і ге, що з ним сталося. Йому все “таке далеке і байдуже”. Світ, який він сприймав самими лише очима (не душею!), був йому “глибоко чужий і нецікавий”. Навіть рідна гімназія, яку він залишив тільки три місяці тому, здавалась “музеєм листа мертвих”.
Війна наклала свій мертвотний відбиток на все, що оточує героя. І передусім на нього самого. Ось як описує це Белль: “…я спробував посовати руками, але відчув такий біль, що знову закричав: я кричав не вгаваючи… Я стенувся, відчувши укол у ліве стегно, хотів був підвестися на лікті й не зміг, а проте встиг поглянути на себе й побачив.., що в мене немає обох рук, немає правої ноги, тим-то я відразу впав на спину, бо не мав тепер на що спертися…”
Хоч як наполегливо працювала свідомість пораненого, він не міг відповісти на запитання, за що його жахливо скалічено (обрубок, а не людина!), тому й залишається незакінченою фраза: “Пішов зі школи на фронт і поліг за…” Герой Белля скалічений фізично і морально. Авторові було боляче за своїх сучасників, які йшли на загарбницьку війну і віддавали своє життя заради фальшивих ідеалів.
Твори білоруса В. Бикова і німця Г. Белля, хоч істотно різняться типами героїв, манерою їх зображення, пройняті однаково потужним гуманістичним пафосом, гнівним осудом війни, її руйнівної суті, згубного впливу на людину.