Засобу художнього зображення внутрішнього миру людини в романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” (Особливості психологізму)
Філософський^-філософський-соціально-філософський роман “Злочин і покарання” був написаний в 1866 році. Достоєвський відтворює картину життя в Росії середини XIX століття, коли країна переживала потужні соціальні зрушення й моральні потрясіння. Він створює книгу про мешканців темних кутів Петербурга, що розорилися дворянах і новій буржуазії. Зміст роману був продиктований самою дійсністю; у ньому з особою силою виразився протестуючий і гуманний початок Творчості Достоєвського і його біль за зганьблену й принижену людину, приреченої
Достоєвський використовує наступні принципи зображення миру душі своїх героїв: опис обстановки, де живуть герої, портрета, систему “двойничества”, а також сни, монологи й діалоги героїв, міміку й жести персонажів. Для опису обстановки в Достоєвського характерна статичність. В основному опис місця дії в “Злочині й покаранні” нагадує мальовничі картини. Досить показовим тут є опис кімнати баби-процентщицы одного з основних місць дії роману
Це як би застигла, нерухлива картина будинку.
Також у Достоєвського обсяг приміщення органічно пов’язаний із загальним поданням про вбогість героїв. Його герої живуть, в основному, у маленьких приміщеннях. Автор вимірює житла своїх героїв не в метрах, не в аршинах, а вшагах.
Тим самим він підкреслює малюсіньку величину приміщень. Житло Соні автор описує докладно, тому що воно не тільки “відбиток” (“знімок”) її гріховності, її покаліченої душі й страждань, але ще й частина душі Раскольникова, доля якого тепер у Соні-Ных руках. Описуючи кімнату цієї героїні, Достоєвський підкреслює мерзенність запустіння
Все це відбиває Сонину душу, що зайшла в тупик. До похмурого тла Сониной кімнати притягається й душу Раскольникова: у головного героя теж немає виходу. Для гріховної жертовності Соні й злочинної гордині Раскольникова таке середовище природне
330 Таким чином, подібний опис приміщень багато в чому відбиває внутрішній стан героїв. Зовнішній мир стає невід’ємною частиною душі персонажів: передає їхнього хвилювання, переживання, а також відчуття хворобливості й затхлості всього життя. Він як би стає оболонкою, усередині