Сім’я Мармеладових і її роль у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання – один з найглибших і складних добутків російської літератури, у якому автор розповів про історію загибелі душі головного героя після скоєння їм злочину, про відчуження Родіона Раскольникова від усього світу, від найближчих йому людей – матері, сестри, друга. Достоєвський затверджував, що повернутися у цей світ, знову стати повноправним членом суспільства можна, лише ставши проти людиноненависницьких ідей, очистившись стражданням. Вдумливо читаючи роман, мимоволі усвідомлюєш, як глибоко

автор проникнув у душі і серця своїх героїв, як чудово осяг людський характер, з якою геніальністю повідав про моральні потрясіння головного героя. Центральною фігурою роману є, звичайно, Родіон Раскольников. Але в “Злочині і покаранні” багато інших діючих осіб. Це Разуміхін, Авдот’я Романівна і Пульхерія Олександрівна, Раскольникови, Петро Петрович Лужин, Аркадій Іванович Свідрігайлов, Мармеладови. Сім’я Мармеладових відіграє особливу роль у романі.

Адже саме Сонечці Мармеладової, її вірі і безкорисливому коханню зобов’язаний Раскольников своїм духовним відродженням. Її велике кохання, що було

вистражданим, але чистим, душу, яка здатна навіть у вбивці побачити людину, співпереживати йому, мучитися разом з ним, врятували Раскольникова. Так, Соня – “блудниця”, як пише про неї Достоєвський, але вона була змушена продавати себе, щоб врятувати від голодної смерті дітей мачухи. Навіть у своєму жахливому положенні Соня зуміла залишитися людиною, пияцтво і розпуста не торкнулися її душі. Але ж перед нею був яскравий приклад занепалого, повністю роздавленого убогістю і власним безсиллям щось змінити в житті, батька. Терпіння Соні і її життєва сила багато в чому походять від її віри. Вона вірить у Бога, у справедливість всім серцем, не вдаючись у складні філософські міркування, вірить сліпо, нерозважливо. Та і у що ще може вірити вісімнадцятирічна дівчина, уся освіта якої – “кілька книг змісту романтичного”, що бачить навколо себе тільки п’яні сварки, хвороби, розпусту і горе людське? Достоєвський протиставляє смиренність Соні бунту Раскольникова. Згодом Родіон Раскольников, не прийнявши розумом релігійності Соні, серцем вирішує жити її переконаннями. Але якщо образ Соні представляється нам протягом усього роману, то її батька, Семена Захарича і мачуху Катерину Іванівну з її трьома маленькими дітьми, ми бачимо лише у декількох епізодах. Але ці нечисленні епізоди незвичайно значимі. Перша зустріч Семена Захарича Марме-ладова і Родіона Раскольникова відбувається на самому початку роману, коли Раскольников зважився на вбивство, але до кінця не увірував у свою “наполеонівську” теорію. Родіон перебуває в якімсь гарячковому стані: навколишній світ для нього існує, але як би у нереальності: він майже нічого не бачить і не чує. Його мозок свердлить тільки одне питання: “Бути або не бути?” Для Раскольникова Мармеладов – просто п’януватий завсідник розпивочної. Спочатку неуважно слухаючи монолог Мармеладова, Раскольников незабаром переймається до оповідача цікавістю, а потім і співчуттям. Цей, брудний, що втратив усяке людське достоїнство відставний чиновник, обкрадає власну дружину і просить у дочки-повії гроші.

Не похмілля, чимсь торкає Раскольникова, запам’ятовується йому. У Семені Захаричі, скрізь його відразливу зовнішність все ж таки проглядає щось людське. Відчувається що його мучить совість, що йому боляче і огидно його теперішнє положення. Він не винить дружину в тім, що вона, може бути, сама того не бажаючи (“не в здоровому розумі це сказано було, а при схвильованих почуттях, у хворобі й при плачі дітей голодних, та і сказано більше заради образи, чим у точному змісті…”), штовхнула Соню на вулицю. Дочку ж свою Мармеладов взагалі вважає святою. Семен Захарич кається у своїй “слабкості”, йому важко бачити голодних дітей і сухотну Катерину Іванівну, у запальності він кричить: “Я природжена худоба!?”. Мармеладов – слабка, безвладна людина, але він здатний гостро почувати чужий біль і несправедливість. Душа його не зачерствіла, не стала, незважаючи ні на що, глухою до страждань людей. Мармеладов любить дружину і її маленьких дітей. Особливо зворушливі слова Катерини Іванівни на поминках Мармеладова про те, що після його смерті у кишені в її чоловіка знайшли м’ятного півника. Мармеладов, може бути, смішний і жалюгідний зі своїм благанням про пробачення, але він щирий, та й не так багато треба цій нещасній людині: щоб його вислухали без глузування і хоча б спробували зрозуміти. Соня змогла зрозуміти, виходить, і Мармеладов заслуговує якщо не виправдання, то, принаймні, жалю. Зовсім інша людина – Катерина Іванівна.

Вона шляхетного походження, із дворянської сім’ї, що розорилася, тому їй живеться в багато разів важче, ніж пасербиці і чоловікові. Справа навіть не в життєвих труднощах, а в тім, що у Катерини Іванівни немає віддушини у житті, як у Соні і Семена Захарича. Соня знаходить розраду у молитвах, у Біблії, а її батько хоч ненадовго забувається у шинку. Катерина Іванівна ж – натура жагуча, зухвала, бунтарська і нетерпляча. Їй здається пеклом навколишнє оточення, а людська підлість, з якою вона зіштовхується на кожному кроці, боляче ранить її. Катерина Іванівна не вміє терпіти і мовчати, як Соня. Сильно розвинене у неї почуття справедливості, яке спонукає до рішучих дій, що призводе до нерозуміння її поведінки навколишніми. Про тяжке становище сім’ї Мармеладових, смерті Катерини Іванівни і Семена Захарича автор “Злочину і покарання” розповідає для того, щоб читач відчув ту задушливу, тісну, нестерпну атмосферу Петербурга, у якій змушені були жити соціальні низи суспільства. Але ж до них належав головний герой роману, і теорія “надлюдини” народилася саме у такій обстановці. Сім’я Мармеладових – одна з тисяч подібних їй сімей бідняків. Історія цієї сім’ї є як би є передісторією злочину Раскольникова. Однак роль сім’ї Мармеладових не обмежується лише створенням тла, на якому розвивалася трагедія злочину Родіона Раскольникова. Широко відомий термін “Петербург Достоєвського”.

У “Злочині і покаранні” “Петербург Достоєвського” – це розважальні заклади, шинки, п’яні жінки-самогубці, підлість, злість і жорстокість переважної більшості людей, дріб’язкові сварки, що жахають зовнішні умови життя. Ф. М. Достоєвський шляхом протиставлення характерів членів сім’ї Мармеладових і Лужина, Раскольникова і Разуміхіна, Свідрігайлова і Дунечки Раскольникової підкреслює контрасти сучасної йому дійсності з її соціальною нерівністю, гнобленням одних і багатством інших. І, мабуть, саме головне те, що у зображенні сім’ї Мармеладових читач ясно бачить Достоєвського-гуманіста з його любов’ю до “маленьких людей” і прагненням розібратися у душі навіть найстрашнішого злочинця.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сім’я Мармеладових і її роль у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Categories: Шкільні твори

Links