Загальні Хроніки Іспанії: “Двір короля Хуана II – Відродження”
Кастильский народ, винятково зайнятий своєю боротьбою з аравитянами, що шукав у поезії лише порушення до цієї боротьби так прославляння своїх подвигів, одержує в другій половині XIII століття сильний розумовий поштовх, що відразу дає інший напрямок його діяльності. Ми маємо на увазі тут знаменну епоху царювання Альфонса X, названого Мудрим (або Вченим – el Sabio) і, звичайно, що цілком заслужили таке ім’я, тому що в ті часи неуцтва й розумової тьми він перший прагне до світла, до всього, що піднімає людський дух. Його довге царювання (воно тривало
Було б, однак, безпідставно затверджувати, що кастильский народ відразу приєднався до цих благих зусиль свого монарха,
На доказ того, що ми не перебільшуємо значення діяльності Альфонса X, відзначимо тут мимохідь, хоч головні із залишених їм історичних пам’ятників досить і одного нашого короткого переліку, щоб судить, як далеко випередив своє століття цей монарх, і як сильно він повинен був впливати на своїх сучасників. До його ж впливу ми сміло можемо віднести й зміну в напрямку кастильского двору, що відбулася в царювання Хуана II ( 1406-1454).
Насамперед, укажемо на так звані Альфонсовы Таблиці, складені з метою ознайомити народи заходу з усіма астрономічними відкриттями східних учених. Складання цих таблиць було доручено Альфонсом X астрономам різних країн, переважно ж мусульманських; п’ятдесят знаючих чоловіків зібралися по його заклику в Толедской обсерваторії й протягом чотирьох років безупинно працювали над удосконаленням цього винаходу. Отже, на довершення перемоги над аравитянами силою зброї, Альфонс X зумів скористатися й плодами їхньої науки, добутими в пору її самого яскравого процвітання
Як законодавець, Альфонс X залишив про себе три великих пам’ятники: перший – Espejo de todas los derechos (Дзеркало всіх прав) – звід законів Леона й Кастилії, другий – Fuero real, викликаний необхідністю ввести відому єдність у суперечливі збірники звичаєвого права міських громад, і нарешті третій – las Siete Partidas (Цей збірник названий так внаслідок його поділу на сім частин), що послужив заповненням всіх пробілів, які залишив Fuero juzgo у законах канонічних, політичних, карних, і в самих формах судочинства
В області історії Альфонс X є засновником Загальної Хроніки Іспанії. Він ухвалив, щоб всі публічні й офіційні акти писалися надалі іспанською мовою й, не задовольняючись оприлюдненням цього указу, сам перший привів його у виконання, виклавши початок літописної історії Кастилії на своїй національній мові. Таке походження його Хроніки, і хоча в ній не завжди точно відділена правда від вимислу, але вже самий почин у такому важкому завданні для того часу надає цій спробі значення величезної заслуги. Приклад, наведений вище, звичайно, не міг залишитися без наслідувачів, і дійсно, протягом наступних двох століть, ми бачимо, що найвидатніші діячі на поприще кастильской політики присвячують свою працю складанню сучасних літописів для майбутніх поколінь, так повідав нам канцлер Лопец де Айяла o ворожнечі Педро Жорстокого з Генріхом Трастамарэ, так само з’явилася згодом докладна Історія піднесення й падіння коннетабля Альваро де Яюна, написана одним з найближчих його друзів
Сказаного, здається, досить, щоб виправдати наша думка o ступеня розумового впливу Альфонса X. Деякі історики намагаються увінчати його й поетичним ореолом, приписуючи йому два добутки у віршах: одне з них відомо під заголовком las Querellas (Скарги), інше – збірник гімнів на честь Богородиці. Але обоє ці досвіду краще було б залишити в забутті, або не відносити до Творчості Альфонса, тому що самі по собі вони зовсім незначні і якщо мають ще яке-небудь значення, те хіба, як доказ, що діяльність цього освіченого монарха не обмежувалася заступництвом науці, удосконаленням законодавства, початком історичного дослідження своєї країни, a простиралася також і в область поезії: він вивчав всі пологи літератури, вишукував кращі віршовані форми, найбільш застосовні до іспанській мові
Відомо, що король Альфонс уводив у свою батьківщину безліч іноземних добутків і залучав у свою столицю видатних поетів. Учені аравитяне і євреї, покликані в Толедо для складання астрономічних таблиць, – як люди багатосторонньо утворені, безсумнівно вплинули й на кастильскую літературу, їхнього поняття o художній творчості стали пануючими серед іспанських письменників, відбилися й на виборі сюжетів і навіть на самій будові літературного мовлення, що приймає відтоді зовсім інший характер – ми вже зауважуємо в ній достаток фігуральних прикрас, відсутність простоти, словом, – той по-чудернацьки-блискучий східний колорит, що був ще так недавно майже в повнім презирстві y іспанців
Гімни на честь Богородиці написані на галицком прислівнику. Король, імовірно, бажаючи тісніше зблизити із центром своєї держави віддалену Галичину, робив особливе заступництво тим талантам, що народжувалися в області іншого святого міста – Сант-Яго де Компостелла. Треба думати, що в цьому куточку Іспанії вже виникала тоді майбутня плеяда поетів, тому що трохи пізніше з них одночасно з’являються два: Мациас, на прізвисько Закоханий (el Enamorado), – прослывший зразком сталості й вірності в любові, і Родриго дэль Падрон, поетичні утвори якого й понині займають видне місце в іспанській літературі
До нового різноплемінного впливу на кастильскую поезію приєднувалися ще колишні пісні трубадурів на лимузенском прислівнику й труверів на оильском, що не змовкали в усі час царювання Альфонса X і поощряемые ретельно ім. Поширення в Іспанії містично захопленої, жагучої поезії цих провансальських бардів, a також захоплення лицарськими романами в дусі часів короля Артура й Карла Великого були прямим наслідком літературних зв’язків, що встановилися між населенням по обох сторони Піренеїв. Під тим же впливом значно змінилося в Кастилії й загальне поняття o любові, навіть у народних піснях. Не сімейні чесноти – подружня вірність, батьківські й сыновние почуття – надихають тепер поетів, але безмежна лицарська відданість дамі свого серця, жагуче обожнювання її до труни, це є головним мотивом всієї поезії Мациаса й з тої пори стає загальним ідеалом. У теж час колишнє прагнення до правди в літературній творчості, до точного й вірного відтворення дійсності, переміняється похилістю до казково-романічного, до всього, вартому поза природними законами
(1 votes, average: 5.00 out of 5)