Загальна характеристика поеми “Мойсей” Івана Франка
Вершиною громадянської лірики Каменяра стала поема “Мойсей” (1905). Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми Іван Франко обрав біблійну історію пророка Мойсея, який вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного, “замученого, розбитого” народу. Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів – одна з провідних
Поетові болять “укрита злість, облудлива покірність” перед чужинцями, які “зрадою і розбоєм” цькували українців. Разом з тим автор уславлює душевне багатство свого народу, що не прагнув загарбати чужі землі. Поет пророкує відродження України у процесі невідворотного поступу історії, вірить у те, що батьківщина засяє “у народів вольних колі”.
Поема писалася одним поДихом, на великому творчому піднесенні. Цьому значною мірою сприяли тогочасні революційні події, що животворною силою наснаясували думку поета.
У передмові до твору І. Франко писав, що основною темою
О Ізраїлю! Якби ти знав,
Чого в серці тім повно!
Якби знав, як люблю тебе,
Як люблю невимовно!
За жанром “Мойсей” – філософська поема, яка складається з прологу і 20 пісень (роздумів). Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело – образ біблійного Мойсея, яку побачив І. Франко, перебуваючи в 1904 р. в Італії.
Поема розкриває глибоку віру поета в невичерпні сили народу, в те, що, попри тяжкі поневіряння, український народ матиме щасливе майбутнє. В основу поемі ” Мойсей ” Франко поклав біблійний сюжет. Він не переспівує біблійної історії, а використовує лише один її фрагмент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяної землі в Палестині. Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтується, забуває про Божі заповіді та обіцянки. Датан і Авірон забороняють Мойсееві промовляти до народу, погрожуючи закидати його камінням. Пророк, втративши віру в Божий промисел, карається Богом:
А що ти усумнивсь на момент
Щодо волі моєї,
То, побачивши сю вітчину.
Сам не вступиш до неї.
Але зі смертю Мойсея не вмерли його ідеї та наміри: Єгошуа, “князь конюхів”, продовжує справу пророка і провадить ізраїльтян до обіцяної землі.
Велику увагу при розгляді твору, безперечно, привертає пролог, який, на перший погляд, має цілком віддалену сюжетну тему. Пролог був написаний після закінчення поеми, і в ньому поет закликав сучасників і потомків до духовної єдності.
І справді, у пролозі І. Франко звертається не до ізраїльського, а до українського народу. Саме пролог ясно визначає тему та ідею твору. Поет висловлює глибокий жаль з приводу того, що українському народові, роз’єднаному Австро-Угорською монархією і царською Росією, призначено було нести безмірні страждання, а також тверде переконання, що всі жертви, злигодні й муки не пройдуть марно. На думку І. Франіса, визволення українського народу і возз’єднання його в єдиній вільній державі може відбутися разом із визволенням інших народів.
За характером вислову пролог поділяється на дві частини: у першій переважають риторичні запитання, які викликають сумніви в державотворчих задатках українського народу, у його гідності та честі. У другій частині сумнів долається, а замість нього з’являється віра в спроможність народу віднайти себе:
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі.
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Таку ж структуру має і сама поема: ізраїльський народ сумнівається в можливості здобуття обіцяної землі, але зрештою знаходить її. Цікавою є й постать Мойсея, за ним певно добачаємо самого Франка, який, як і пророк, бере на себе відповідальність за долю народу, хоч у хвилини розпачу і піддається сумнівам:
Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом, –
Не нам тебе провадити до бою! і
Отже, без прологу поема “Мойсей” сприймалась би зовсім по-іншому, пролог поглиблює зміст твору, надає йому ознак притчі-оповіді з подвійним сенсом, коли за наявним сюжетом приховується глибший, потаємний зміст.
Саме в поемі “Мойсей”, яка є вершиною в літературній спадщині Каменяра, поет осмислює історичну долю українського народу, трагічні шляхи його життя, відображає його прагнення до національної самостійності, до волі.
“Мойсей” – то залишений у спадщину “духовний заповіт” митця своєму народові. Це твір про українців і про Україну.
Поет розповідає нащадкам про історичну долю предків:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом вкритийі
Твоїм будущим душу я тривожу…
Франко усвідомлює, що народ не може довіку бути в рабстві. Поет дивується, що народ не вірить у свої сили, по-рабськи підкоряється, не має сили духу. Митець запитує: “Невже дух рабства і внутрішня пустота залишаться назавжди?” Поет стверджує віру у силу народу. Переконання його в тому, що народ не зупиниться не перед якою силою на шляху до боротьби, до революції.
З народу легковірого й некерованого він стає народом-силою, яка легко змітає зі свого шляху всі перешкоди.
Поемою “Мойсей” Іван Франко будив національну самосвідомість, піднімав з рабства народ, надихав його на боротьбу і віру.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)