Народ і його буття на сторінках поеми І. Франка “Мойсей”

Народе мій, засмучений, розбитий, твоїм будущим душу я тривожу.
І. Франко

Однією з провідних тем у творчості І. Франка є тема народу, його минулого й майбутнього, його історичного призначення і місця серед інших народів. Особливо могутньо і яскраво прозвучала ця тема в поемі “Мойсей”. Поема ця є окрасою й гордістю української літератури. Це глибокий філософський твір про взаємини вождя і народу на шляху боротьби за кращу долю. Цей твір був безпосереднім відгуком поета на події революції 1905 року в Росії.
В основу сюжету покладено

біблійне оповідання про Мойсея, єврейського пророка, що вивів свій народ із єгипетської неволі і сорок років вів його через важкі випробування до нової Батьківщини – обіцяної Богом землі.
Перенісши біблійний сюжет на український грунт, Франко створив багато-проблемний твір, у якому відтворив історичну долю України, порушив проблему духовної єдності народу як основи національного і державного відродження нації.
Поема починається з прологу, якого було написано вже після закінчення поеми. У ньому він звертається до свого “замученого, розбитого” українського народу. У пролозі поет закликав своїх сучасників

і нащадків до духовної єдності, розкрив глибоку віру поета у невичерпні сили народу.
Для втілення свого задуму – показати шлях рідного народу до волі – Франко вдається до біблійного сюжету про Мойсея, легендарного пророка, який повів єврейський народ до землі обітованої. Надзвичайно тяжкою була доля Мойсея, він повинен був збудити в пригнобленого народу потяг до свободи, переконати його, що прагнення ситого, але бездуховного життя не може бути шляхом до щастя.

Хто здобуде всі скарби землі,
І над все їх полюбить,
Той і сам стане їхнім рабом,
Скарби духу згубить.

Народ майже розгубив оті великі “скарби душі” і втратив можливість знайти обітований край, а тому звинуватив Мойсея в усіх своїх бідах, не оцінивши його великої пожертви, і в цьому трагедія народу. Після сорокарічних мандрів єврейський народ зупинився в безплідній місцевості Моава. Залишилося пройти зовсім мало, і народ дістався би до землі обітованої. Але народ знесилився, зневірився і зупинився на шляху до великої мети. Підбурені демагогами Авіроном і Датаном, євреї збунтувались проти свого пророка і перестали його слухатись. Вони нехтують своїм майбутнім і думають лише про задоволення своїх щоденних потреб.

Ті слова про обіцяний край
Для їх слуху – се казка;
М’ясо стад їх, і масло, і сир –
Се найвищая ласка.

Проте Мойсей намагається розбудити духовні сили свого народу і підняти його для дальшого походу. Він докоряє євреям лінощами, називає їх “кочовиськом ледачим”. Це викликає ще більшу злобу проти нього, і Мойсея під свист і крик юрби виганяють з табору.
У багатьох місцях поеми неважко в образі єврейського народу впізнати український народ, а в образі пророка Мойсея – Івана Франка, який також зазнав подібної невдячності за слова правди. Його називали і “зрадником Русі”, і “смутною появою” і навіть страшним злочинцем.
Устами пророка Мойсея Франко виражає свою самозречену, жертовну любов до України.

Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава.
В тобі дух мій, будуще моє,
І краса, і держава.
Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незламнім завзяттю, –
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духа печаттю.

XІІ-XІX розділи поеми відтворюють душевні муки Мойсея після його вигнання з табору, внутрішню боротьбу, важкі сумніви пророка в доцільності справи, якій він служив усе життя. Ці вагання і сумніви, що підточують віру пророка у велику мету, втілені в образі демона пустині Азазеля, який спочатку болючими питаннями, а згодом устами рідної матері Мойсея і наприкінці жахливими картинами майбутнього життя євреїв на обітованій землі остаточно підриває віру пророка в Єгову – в ту священну ідею свободи, заради якої він повів свій народ на сорокарічне поневіряння у пошуках кращої долі.
До речі, змальовуючи картини майбутнього єврейського племені, Франко своїм пророчим поглядом побачив і трагічні періоди в історичному майбутньому України, зокрема сталінські репресії, голодомор 1933 року.
Бо хіба ж не про український народ і його муки написано ці рядки?

І не вспіє воно розцвісти,
Й розлетиться на части,
Щоб у пащу могутніх сусід
Часть за частю упасти.
Онде мати голодная їсть
Тіло свойого плоду!
Онде тисячі мруть на хрестах –
Цвіт твойого народу!

Прибитий сумнівами, Мойсей втратив віру у найвищу ідею, в духовні сили народу і в самого себе, він перестає бути пророком і, покараний Єговою, помирає. Але зерна, посіяні пророком, живуть у народі. Боротьбу за свободу, за вільну Вітчизну продовжують його учні.
Весь зміст поеми, і особливо пролог, приводять читача до історично обгрунтованого висновку: народ, земля якого полита кров’ю борців за свободу, який створив таку багату духовну культуру, прекрасну мову й чарівну пісню, не може загинути.
Непохитну віру поета в силу народного духу, в національне й державне відродження України яскраво передають рядки.

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народі вільних кіл,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

Пролог до поеми – це заповіт Каменяра українському народові, де поет дає перспективу його національного і духовного відродження.

Довго нас недоля жерла,
Досі нас наруга жре;
Та ми крикнім: ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре!

Наша вільна, прекрасна Україна і її великий, багатостраждальний народ.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Народ і його буття на сторінках поеми І. Франка “Мойсей”

Categories: Шкільні твори

Links