Задум твору – Відкрита книга РОМАН “ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА”
Чарлз Дікенс 1812 – 1870
Відкрита книга
РОМАН “ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА”
Задум твору
Як значилося в авторській передмові, задум “Пригод Олівера Твіста” (1837-1839) склався під впливом популярного на той час “ньюгейтського роману” (Ньюгейт – лондонська в’язниця для кримінальних злочинців), зокрема романів Е. Дж. Булвер-Літтона. Діккенса обурювало, що життя лиходіїв автори подібних творів зображували так, що можна було й позаздрити розкішному безтурботному існуванню “джентльменів великої дороги”. “Але
Nota bene. В умовах вікторіанської Англії “правдиво” зобразити суспільне дно було досить непростим завданням. У межах соціоморального комплексу тієї доби остаточно сформувалися поняття “джентльмен” і “леді”, які передбачали відповідний тип поведінки й мислення, певний кодекс честі й благопристойності. Цим же комплексом (не без впливу пуританської етичної традиції) була породжена “вікторіанська мораль”, яка накладала табу на все, що визнавала “грубим” і “непристойним”; та вироблена своєрідна евфемістична мова, яка “маскувала” все, що могло хоч якось зачепити “почуття” добре вихованої людини. Вимоги вікторіанства щодо літератури влучно сформулював Дж. Фаулз, англійський письменник другої половини ХХ ст., у романі “Жінка французького лейтенанта”: треба писати так, щоб, читаючи твір, не червоніла навіть молоденька дівчина. Звісно, це суттєво обмежувало романістів, особливо реалістичної тенденції, і певною мірою визначило своєрідність англійського роману ХІХ ст. Ч. Діккенс, по змозі дотримуючись зазначених настанов, писав твори, придатні для “сімейного читання”, яке було улюбленою розвагою англійців того часу; але в “Пригодах Олівера Твіста” ще багато від розкутості й повнокровності, навіть певної натуралістичності творів його прямих літературних попередників Г. Філдінга й Т. Смоллета.
Соціоморальний зміст діккенсівського роману не вичерпується розвінчанням “злочинної романтики”. У 1834 р. в Англії вийшов “Закон про бідних”, згідно з яким безробітним і безпритульним надавалася можливість жити в спеціальних притулках, однак на умовах, далеких від людяності. Найгіршим було те, що в цих закладах розлучали сім’ї. Діккенс не зміг залишити без уваги цю проблему, і хоч зображенню притулку в романі присвячено порівняно небагато сторінок, вони якнайглибше закарбовуються в пам’яті читачів. З появою “Пригод Олівера Твіста” за письменником міцно закріпилася репутація захисника знедолених, яку він підтверджував кожним своїм наступним твором.
У “Пригодах Олівера Твіста” Діккенс ще далекий від того, щоб витворити модель роману, яка виявить взаємопов’язаність усіх верств соціуму і вкаже на джерело суспільних негараздів (така модель з’явиться на етапі його творчої зрілості). Патетично, з полемічним запалом й не без риторики письменник говорить про становище бідарів, але його звинувачення не мають конкретного адресата: в усьому винні “вони” – ті, кому належить писати закони, які насправді допомагали б нужденним, хто міг би поширювати на них свою доброчинність, – словом, суспільні верхи. Суспільні інституції, з якими стикається у своїх поневіряннях головний герой твору Олівер, уособлені представниками “низових” ланок. Із зростанням статусу персонажів у суспільній ієрархії, їхні обриси стають дедалі менш індивідуалізованими, аж до втрати імені, як-от “джентльмен у білому жилеті”, “член Парафіяльної ради”. Це відбиває позицію, з якої ми дивимося на них, – дитини з притулку. Як правило, вони позбавлені співчуття (місіс Менн, місіс Корней, містер Бембль, той самий пан у білому жилеті, багато інших), й лише зрідка здатні на проблиск людяності, як суддя, що відмовився віддати Олівера в навчання до сажотруса. “Холодні, жорстокі люди”, саме на них покладається відповідальність за соціальне зло в “Пригодах Олівера Твіста”. Символіка притулку – зображення доброго самарянина, який допомагає нещасному пограбованому подорожньому, у Діккенса виглядає наругою над християнською ідеєю, закладеною в біблійній притчі.
Nota bene. Неправомірним є досить поширене твердження, що носіями кращих душевних і моральних якостей у творах Діккенса є бідняки, гірших – багатії. Неважко помітити, що все набагато складніше: добро і зло притаманні природі людей різного суспільного статусу. Найзлиденніші, найзнедоленіші створіння – напівмертві старі з притулку, навіть вони виявляють тваринний егоїзм і нездатність до співчуття. Більше того, саме буржуа, такі як містер Броунлоу, в усіх ранніх, а нерідко й у зрілих романах письменника виступають “благодійниками”, чиї “добрі” гроші рятують нещасних героїв від злиднів і принижень. Моральні опозиції (протиставлення) у творі мають інший вигляд і втілюються на інших змістових рівнях.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)