Є в коханні і будні, і свята (тема кохання у творчості українських поетів)
Є в коханні і будні, і свята
(тема кохання у творчості українських поетів)
Квітки любові розквітають
Єдиний раз, єдиний раз.
О. Олесь
Кохання – прекрасне почуття. Про нього стільки сказано, стільки написано. Та, мабуть, найтонше, найтрепетніше це почуття оспівали поети. Почнемо з Шевченка. Йому довелося пізнати нещасливе кохання, спричинене чи то обставинами, чи то невзаємністю. Згадуючи швачку Русиковську, натурщицю Пашу, Ганну Закревську, княжну Варвару Рєпніну, болісно стискалося серце. Не судилось!
Трагічним було кохання
З якою ніжністю пише П. Грабовський у поезії до Н. К. Сигиди:
Такої певної, святої
Такої рідної, як ти,
Такої щирої, простої –
Вже більше, мабуть, не знайти.
Із радіоприймача чується знайома мелодія – то зворушлива пісня на слова І. Франка:
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Минали десятиліття, змінювались покоління письменників і поетів, палахкотіли заграви революцій і війн. Але ніжні, світлі почуття попри всі незгоди зігрівали
Моя любов горітиме яркіш за всі сонця,
На тисячі століттів.
Довершені слова поета примушують на якусь мить замислитися над важливими цінностями життя і пірнути з головою у дивовижний вир тимчасової ейфорії:
Будем іти ми з тобою тоді
в ніжному вітрі до рання,
вип’ю я очі твої молоді,
повні туману кохання…
В. Симоненко теж любив ніжно і трепетно, ніби боявся злякати свою кохану, яку малював так:.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла…
По-жіночому вимогливою і сильною сприймаємо ми Ліну Костенко, яка відповідає нам на запитання: “Яким має бути кохання?”:
Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.
Кожна людина повинна побудувати у своєму серці “храм любові”. А якщо збудувала, то цей “храм” треба зберегти. А це набагато складніше. Як казав Г. С Сковорода: “Спочатку сам ти маєш полюбити, щоб тебе могли полюбити інші… Любов виникає з любові…”