Якою я уявляю свою родину

Минають дні, тижні, місяці, роки… З кожною миттю ми стаємо дорослішими. Все далі й далі везе нас швидкий потяг у доросле життя. Яким воно буде? Можливо, яскравим, веселим, безтурботним, сповненим цікавих і незвичайних подій. Ось я закінчую школу, складаю іспити і вступаю до вишу. Нарешті, ово­лодіваю професією, про яку мріяла все життя. Далі – робота, пошуки, відкрит­тя. А згодом – успіх і пошана. Як добре, як гарно…

Проте в намальованій у моїй уяві картині майбутнього не вистачає найго­ловнішого – родини. Адже всяка пташка своє гніздечко

в’є. Хочеться і мені його звити, коли настане час. Мріється, що родина моя буде такою ж, як і ро­дина моїх батьків, які подарували мені найцінніше – життя. І, мабуть, не бу­ти мені такою, як сьогодні, якби не мамині очі, якби не сильні й надійні татові руки, якби не щира посмішка бабусі та дідуся. Саме з цими людьми тісно пов’язане моє дитинство, саме вони стали для мене взірцем створення родинного затишку й гармонії.

Мати… Це слово неосяжне, як всесвіт. Адже якщо замислитися, то зрозумі­єш, що усе в природі символізує материнство. Сонце – мати землі, яку воно зігріває своїм теплом, пестить і

голубить світлом, а залишає тільки тоді, як заколише співом морських хвиль і щебетанням птахів. Земля – мати дерев і квітів, яких вона годує, а потім, викохавши та виплекавши, віднімає від своїх грудей. Квіти і дерева – це матері солодких плодів і животворного насіння. Ніхто і ні­що не може існувати без матері. Бо між нею і дитиною простягаються якісь та­ємні невидимі струни, що поєднують рідні душі. Це ті струни, завдяки яким кожне потрясіння в душі дитини віддається пекучим болем в серці матері, а кожен успіх сприймається як радісна подія особистого життя. Для мене мати – це все у житті. Адже саме вона заспокоює свою дочку тихим ласкавим поглядом, саме вона дарує мені надію у важкі хвилини відчаю та слабкості. Моя мати – це джерело ніжності й любові. Любові найсвятішої, яку ні з чим у світі не порівняти. Сподіваюся, що саме такою матір’ю стану і я для своїх дітей.

Та, мабуть, не була б моя мати такою, якби не батько. Він з усіх сил намага­ється зробити її і мене щасливими. Так, стати батьком і матір’ю досить легко, а ось бути батьком чи матір’ю – важко. Я дуже ціную помірну суворість бать­ка, бо це прекрасні ліки: в них більше солодкого, ніж гіркого.

Батько, мати і я – одна родина. Живемо між собою, як риба з водою. Хочу, щоб так було завжди. Мрію про те, щоб саме так склалися стосунки і у моїй май­бутній родині. Бо впевнена, що за будь-яких умов і обставин необхідно цінувати й поважати одне одного, дорожити кожною хвилиною життя. Я переконана: чого б не робила людина, її справи, навіть найвидатніші, нічого не варті, якщо вона не виконує обов’язків перед своїми найріднішими людьми. Тож шануймо, поважаймо тих, хто подарував нам безцінний дар – життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Якою я уявляю свою родину