“Яке ти маєш право бути вiльним, коли твiй народ у неволi?” (за повiстю Iвана Франка “Перехреснi стежки”)
Заповiтна життєва мета кожної людини – iдеал, якому пiдпорядко вується все її життя. Свiй iдеал Франко вклав у слова головного героя повiстi “Перехреснi стежки” Євгенiя Рафаловича: “…Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої, народної працi. Хочу доложити всiх сил, щоб довести сей народ хоч трохи до освiдомлення, привчити його користуватися його правами, боротися з його кривдниками…”
Чи не тому, коли читаєш цю повiсть, весь час вiдчуваєш за молодим юристом Рафаловичем постать самого Франка з його прагненням до культурного,
Євгенiй Рафалович, “вихований, вигодуваний хлiбом, працею i потом свого народу”, вважає, що iнтелiгенцiя повинна допомогти народовi звiльнитися вiд нужди, пiднятися з колiн. Таку ж iдею ми вже зустрiчали у “Хмарах” I. С. Нечуя-Левицького,
В образi Рафаловича I. Франко змальовує новi, сповненi чистими прагненнями, сили України, яка почала новий етап суспiльного розвитку. Ми бачимо, як молодий юрист, що мав нацiональну гiднiсть, веде всю документацiю лише українською мовою, цiєю ж мовою свого народу вiн виступає у судi, i хоча багатьом це не подобається, вiн дiє спокiйно, впевнено, без зайвого галасу.
Хай не всього в поставленiй метi Євгенiй досягає, але принаймi йому вдається збуритимертвi води суспiльної рутини. Вiн сколихнув приспанi в селянських масах сили, а найбiльший його успiх – народне вiче i той розголос, який воно мало в Галичинi. Не дивно, що самi селяни не вiдразу вiрять у щирiсть Рафаловича: їх так часто обдурюва ли, що вони й тепер ладнi запiдозрити свого захисника в лукавствi чи шахрайствi. Це ускладнює його шлях до мети, вiн ображається, дорiкає селянам за “нерозум” (“Волите бути жебраками i попихачами, нiж панами в своїм селi”), але духом не занепадає. “Треба провести їх через школу життєвої освiти, збудити в них громадського духа”, – доходить вiн до висновку i вирiшує поїхати в Буркотин задля тiєї ж “життєвої освiти”, яку не замiнить “книжкова освiта”.
Так поступово вирiшується центральний конфлiкт твору – соцiальний, що полягає у боротьбi двох сил: мiж темним, затурканим селянством, що не вмiє себе захистити, i чиновниками, якi постiйно ошукують простий народ. Тому я вбачаю в образi Рафаловича певний символ – обов’язок, що мусить нести задля щастя свого народу український iнтелiгент попри всi розчарування i труднощi свого шляху.
…Перехреснi стежки бувають рiзними: реальними, символiчними. У життi перехрещуються долi, думки, iнтереси. Буває так, що людськi стежки перехрещуються задля великих, корисних народовi справ, коли людина до останку вiддає себе служiнню народовi.
На мою думку, повiсть “Перехреснi стежки” є дуже актуальною для нашого часу, коли партiйнi лiдери сучасної України красномовно говорять про любов до рiдного народу i держави, яка пiд їхнi урочистi промови i обiцянки непомiтно стала однiєю з країн у свiтi з низьким рiвнем життєзабезпечення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)