“Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі?” (за повістю Івана Франка “Перехресні стежки”)
Заповітна життєва мета кожної людини – ідеал, якому підпорядковується все її життя. Свій ідеал Франко вклав у слова головного героя повісті “Перехресні стежки” Євгенія Рафаловича: “…Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої, народної праці. Хочу доложити всіх сил, щоб довести сей народ хоч трохи до освідомлення, привчити його користуватися його правами, боротися з його кривдниками…”.
Чи не тому, коли читаєш цю повість, весь час відчуваєш за молодим юристом Рафаловичем постать самого Франка з його прагненням
Євгеній Рафалович, “вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом свого народу”, вважає, що інтелігенція повинна допомогти народові звільнитися від нужди, піднятися з колін. Таку ж ідею ми вже зустрічали
В образі Рафаловича І. Франко змальовує нові, сповнені чистими прагненнями, сили України, яка почала новий етап суспільного розвитку. Ми бачимо, як молодий юрист, що мав національну гідність, веде всю документацію лише українською мовою, цією ж мовою свого народу він виступає у суді, і хоча багатьом це не подобається, він діє спокійно, впевнено, без зайвого галасу.
Хай не всього в поставленій меті Євгеній досягає, але принаймні йому вдається збурити мертві води суспільної рутини. Він сколихнув приспані в селянських масах сили, а найбільший його успіх – народне віче і той розголос, який воно мало в Галичині. Не дивно, що самі селяни не одразу вірять у щирість Рафаловича: їх так часто обдурювали, що вони й тепер ладні запідозрити свого захисника в лукавстві чи шахрайстві. Це ускладнює його шлях до мети, він ображається, дорікає селянам за “нерозум” (“Волите бути жебраками і попихачами, ніж панами в своїм селі”), але духом не занепадає. “Треба провести їх через школу життєвої освіти, збудити в них громадського духа”, – доходить він висновку і вирішує поїхати в Буркотин задля тієї ж “життєвої освіти”, яку не замінить “книжкова освіта”.
Так поступово вирішується центральний конфлікт твору – соціальний, що полягає у боротьбі двох сил: між темним, затурканим селянством, що не вміє себе захистити, і чиновниками, які постійно ошукують простий народ. Тому я вбачаю в образі Рафаловича певний символ – обов’язок, що мусить нести задля щастя свого народу український інтелігент попри всі розчарування і труднощі свого шляху.
…Перехресні стежки бувають різними: реальними, символічними. У житті перехрещуються долі, думки, інтереси. Буває так, що людські стежки перехрещуються задля великих, корисних народові справ, коли людина до останку віддає себе служінню народові.
На мою думку, повість “Перехресні стежки” є дуже актуальною для нашого часу, коли партійні лідери сучасної України красномовно говорять про любов до рідного народу і держави, яка під їхні урочисті промови і обіцянки непомітно стала однією з країн у світі з низьким рівнем життєзабезпечення.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)