Якби я був Лукашем
Якби я був Лукашем…
Світ драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” наповнений героями двох типів – людьми і міфічними істотами, які живуть поряд, спілкуються, допомагають одне одному і конфліктують.
Лукаш – людина. Він музично обдарований, із уродженим почуттям прекрасного. Одного теплого весняного дня хлопець грою на сопілці розбудив від довгого зимового сну прекрасну лісовичку – Мавку. Зачарований її красою, він покохав дівчину, але роздвоєність душі не дозволила Лукашеві зберегти це почуття.
Кохання – це великий
Покинула високе верховіття
І низько на дрібні стежки спустилась.
Мавка від щирого серця допомагала по господарству: пасла корів, носила дрова, садила городину, засівала ниву, порядкувала в хаті і на подвір’ї. Та мати Лукаша була невдоволена. їй не подобалась невістка, і стара жінка на кожному кроці намагалася зачепити її недобрим словом, обмовити перед сином. У цій ситуації справжній мужчина повинен був розвести жінок. Матір запевнити, що вона назавжди залишиться його найдорожчою людиною, а для своєї сім’ї побудувати нову хату і жити з коханою дружиною. Не можна так просто відмовлятися від почуття, яке розбудило весну, змінило весь світ і твою душу. Треба захищати його, боротися за нього, іти наперекір усьому, а не заглядатися на іншу, до якої так прихильно ставиться мати. А то може статися так, що інша замість очікуваного багатства і добробуту принесе у клунках злидні. Тоді не освячена коханням хата стане пусткою, життя втратить свою принаду і перетвориться на убоге животіння. Я б ніколи не допустив цього. Нехай би моя обраниця комусь і не подобалась, нехай говорили б люди, що хотіли, але на місці Лукаша я б цінував найпрекрасніше почуття, яке здатне і вовкулаку перетворити на людину. Кохання треба берегти, цінувати й оберігати, і тоді воно наповнить життя сенсом, радістю і щастям.