Якби я був чарівником (на морально-етичну тему з елементами опису)
Один раз на літніх канікулах ми із хлопцями поїхали в аквапарк. Кінець червня був таким пекучим, що ми навіть із води не вилизали. Мій приятель Арсеній пішов уздовж берега по воді. Раптом він закричав:
– Швидко сюди!
Коли ми підбігли, Арсеній тримав у руках щеняти коричневого кольору із чорними плямами на спинці й передніх лабетах. Незважаючи на жару, щеня тремтів
– Ти де його знайшов? – запитав Ігор
– Заплутався у вербових хащах. Чую – хтось скиглить. Я туди – а там щеня
– Що будеш робити із дворнягою? – запитав
– Тобі віддам, – не коливаючись, відповів хлопчик. Може, він пожартував, але не погодився
Коли я вернувся додому, мама категорично відмовилася залишати щеня. А він був таким смішним! Здавалося, він розумів, що вирішується його життя. Навіть перестав скиглити. Підповз до маминих ніг і влігся, поклавши на лапки мордочку. Може, тим самим він показував мамі, що й турбот з ним буде небагато. Його карі вічка дивилися тривожно. Він помахав хвостиком, але мама залишалася невблаганної
Тоді ми із хлопцями вирішили спорудити для нього будку. В Арсенія батьки недавно купили новий телевізор і ящик ще не
– От якби стати чарівником! – мрійливо сказав Арсеній
– Те й що, – запитав я, – ти б всіх щенят пособирал у місті, так?
– Майже вгадав. Я б створив для них притулок. І не тільки для собак, а й для беззахисних котів
– А якщо серйозно, що будемо робити з ним узимку?
– До зими це буде міцний собака, – нагадав Арсеній
– Але не залишати ж бідолашне щеня на вулиці? Я ще побалакаю смамой.
До речі, щеняти ми назвали Орешком.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)