Які труди – такі й плоди (твір-оповідання на морально-етичну тему за власними спостереженнями)

Дорога петляє серед занесених снігом полів. День морозний, але сонячний. Легкий вітрець іноді приносить з якого-небудь дерева сніговий пил, кидає в об личчя, і тоді відчуваєш не холод, а приємне поколювання крижаних крупинок. Мимоволі примружуєш очі від яскравого світла, а коли розплющуєш їх знову, помічаєш лісосмугу, що виникає немов з-під землі. І пригадуються рядки росій ського поета О. С. Пушкіна: “Под голубыми небесами великолепными коврами, блестя на солнце, снег лежит; прозрачный лес один чернеет…” Минувши лісосму­гу, ми зупинилися,

вражені картиною, що відкрилася у низині: на скутім льодом ставку ми побачили гігантську дзигу. Проте це була не збільшена багаторазово іграшка. Навколо вертикальної осі на санчатах і ковзанах крутилася дітвора. Нас здивувало, що діти мчали по колу, утримуючись на ньому і не наскакуючи один на одного, наче якась невідома сила утримувала їх.

Загрузаючи по коліна у снігу, ми почаїи спускатися до ставка. Коли ми піді­йшли ближче, все стало зрозуміло. Посеред ставка стояв дерев’яний стовп, який намертво вмерз у льод. До стовпа за допомогою металевих кілець великого під­шипника, надітого на стовп, були прикріплені

жердини, а до них – санки. Де­кілька дітей на ковзанах, тримаючись за жердини, крутили карусель, відчуваючи чимале задоволення самі і потішаючи тих, хто сидів у санях. І знову пригадався Пушкін: “Матьчишек радостный народ коньками звучно режет лед…”

Але що особливо здивувало, так це те, що біля ставка стояв стовп з невели­ким прожектором. Дроти від нього тяглися до вітряка, що виднівся на пагорку. Ми підійшли до одного з підлітків, який чекав своєї черги прокотитися на сан­ках, і запитали:

– Хто ж це влаштував вам таку розвагу?

– Дядько Василь, він у нас на селі недавно. До цього жив у місті. Переїхав з родиною до свого батька, діда Гната, і тепер він фермер.

– А освітлення теж його рук справа? – запитав я.

– Так. Вечорами сюди і дорослі приходять. Весело буває.

– А вітряк хто збудував?

– Теж дядько Василь. Він на усі руки майстер. І генератор, який надає руху лопастям вітряка, теж своїми руками зробив. Звідси і електрика.

– Жаль, – кажу, – зима скінчиться, і карусель на ставку зруйнується.

– А влітку у нас інша розвага, – почув я за спиною чоловічий голос.

Обернувшись, я побачив молодого чоловіка, що тримав за руку дівчинку ро­ків п’яти.

– Я сусід Василя Гнатовича, нашого сільського умільця. А ви звідки? – за­мигав нас незнайомець.

– Ми приїхали погостювати до родичів і ось затрималися біля ставка. А про яку втіху влітку ви щойно казали?

– Улітку на наш ставок спускається незвичайне судно. Воно збудоване з по­рожніх поліетиленових пляшок, пенопласту. Є на судні і щогла, і вітрила.

– І знову це справа рук Василя Гнатовича?

– Звісно, – відповів чоловік. – Ви зараз зайдіть у село і відразу побачите його маєток. Вікна і двері прикрашені вигадливими візерунками з дерева. На воротах сидить дерев’яний півень, на них теж орнамент. Та що я розповідаю! Все побачите самі. Поки гостюватимете, познайомитеся з цією дивовижною людиною.

Ми попрощалися з балакучим співрозмовником і по стежці, утоптаній десят­ками ніг, вийшли на дорогу. Удалині виднілося село. Нам пригадалися прислів’я: “Трудами не хвалися, а пишайся”, “Які труди – такі й плоди”, “Щоб у шані бути, ірсба труд любити”. Я б додав: і душу щедру, чуйну треба мати, і тоді твоя праця справді принесе свої плоди. Так, великий трудівник, людина зі щедрою душею – фермер Василь Гнатович.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Які труди – такі й плоди (твір-оповідання на морально-етичну тему за власними спостереженнями)

Categories: Шкільні твори

Links