Яка головна думка головна ідея “Євгенія Онєгіна”
Читаючи “Євгенія Онєгіна”, здається спочатку, що автор нічого не хотів їм довести, ніякої ясної, конкретної ідеї у свій роман не вкладав. Він показує нам різноманітні картини російського життя, розгортає перед нами долі різних людей, малює характерні для епохи типи представників дворянського суспільства – словом, зображує дійсність такий, яка вона є, у всій її життєвій правді, нічого не підбираючи спеціально, ніяких подій не згущаючи навмисно. Але якщо уважно вдивитися в те життя, що малює Пушкін у романі, вдуматися в ту правду, що він
* Рвалася й плакала спочатку,
* Із чоловіком ледве не розвелася;
* Потім господарством зайнялася,
* Звикла й задоволена стала.
Люди ж шляхетні, з високими вимогами до життя, тонко й сильно почувають, завжди нещасні. Або вони гинуть, як Ленский, і притім у значній мірі з вини свого неправильного відношення до життя, або ж продовжують жити зі спустошеною душею, без надій на щастя, як Онєгін і Тетяна. Ні багатство, ні високе положення в суспільстві анітрошки не полегшують їм життя. Знаходити задоволення, щастя в роботі для якої-небудь високої мети, для допомоги іншим вони не в змозі по своєму вихованню й положенню, а влаштувати собі особисте щастя їм заважає їхній характер, їхньої помилки, пов’язані з їхнім вихованням і положенням. Вони усвідомлюють ці помилки, але занадто пізно, щоб їх можна було виправити.
Пушкін чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по своїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Поміщицький, кріпосницький лад, непосильна важка праця селян і повне неробство поміщиків, панів робили нещасними, перекручували життя не тільки кріпосних рабів, але й кращих, найбільш чуйних з їхніх панів. Це смутне переконання в ненормальності всього життєвого укладу, у неможливості теперішнього щастя, у тім, що майже немає в навколишнього поета дворянському суспільстві шляхетних, чесних людей, звучить у Пушкіна й у ліричних відступах “Євгенія Онєгіна”.Наприкінці шостої глави надзвичайно сильними й різкими вираженнями Пушкін характеризує те саме світське, дворянське суспільство, що він зображує у своєму романі, те середовище, що невблаганно спотворює, черствит, озлобляє всяку чисту, шляхетну душу, що потрапила в цю обстановку. Хіба тільки високий поетичний дарунок, “поетичне натхнення” може врятувати від духовного розкладання людини, вихованого цим середовищем і обертового в ній. В остаточному тексті роману Пушкін скоротив ці гіркі випади проти світського суспільства, а повний текст переніс у примітки до роману в останніх смутних рядках роману. Поет заздрить людям, що рано покинули життя з її прикростями:
* Блаженний, хто свято життя рано
* Залишив, не допивши до дна
* Келиха повного вина,
* Хто не дочел її роману
* И раптом умів розстатися з ним,
* Як я з Онєгіним моїм.
Однак “Євгеній Онєгін” зовсім не песимістичний добуток. Пушкіна в ньому зовсім не говорить про безнадійність боротьби зі злом, не пропонує опускати руки й тільки сумувати про нездійсненне щастя. У самому романі стільки світлих картин, що стільки радує душу краси в зображенні життя, природи, стільки проникливих зображень гарних, чесних, високих почуттів, переживань і вчинків, що ця світла сторона змісту роману бере гору над сумними міркуваннями автора.
А головне, так ясно, чітко, художньо реалистично показані Пушкіним всі суспільні причини неблагополуччя життя героїв роману, всі обставини, що створили характери діючих осіб і визначили їхню долю, що перед читачем відразу виникає питання про необхідність боротьби із цими причинами, цими обставинами. Пушкіна так точно і яскраво, образно вказує головного ворога – безцільне й бездіяльне життя людей дворянського класу, забезпечену працею кріпаків, що цим самої підказується й те, що потрібно зробити, щоб люди, подібні до Тетяни, Онєгіну, Ленскому, могли жити щасливо, змістовно, цікаво. Неминучість боротьби з умовами, що калічать людей, життя, із кріпосницьким, самодержавним ладом випливала для суспільно настроєної, уважної, чуйної людини при читанні “Євгенія Онєгіна”, як і всіх реалістичних творів Пушкіна. Цю боротьбу й вели кращі люди того часу – декабристи, сам Пушкін, а пізніше-революційні демократи.
И російська реалістична Література, зокрема такі романи, як “Євгеній Онєгін” Пушкіна, показуючи вірно, без прикрас, зм’якшень і розрад, всю жорстоку правду життя, завжди допомагала й допомагає цій здавна, що ведеться боротьбі, кращих людей за щастя народу, усього людства
(2 votes, average: 3.00 out of 5)