Як у давньоіндійському епосі “Рамаяна’ розуміли справедливість та відданість своєму обов’язку
За будь-яких часів людину поважали за справедливість, за відповідальне ставлення до своїх обов’язків, за уміння дотримувати слова. А людині, яка обіймає якусь посаду, треба бути справедливішим тричі, бо вона керує іншими, вона щось наказує іншим, тож повинна мати право на ці вимоги, сама бути зразком поведінки.
Є найвища справедливість – коли ретельно виконуєш власні закони, коли дотримуєшся норм моралі, що сам встановив. Є найвища чесність – перед самим собою.
Як не важко, навіть, здається, безглуздо цареві Дашаратхі виконувати
Навіть коли Бхарата сам відмовиться зайняти трон, навіть коли батько помре від туги за сином і весь народ прохатиме Раму повернутися, герой дотримується обов’язку до кінця і проживе відлюдником усі чотирнадцять років.
До речі, молодий царевич Бхарата – теж справедлива й чесна людина. Він не посів чуже місце, а усі чотирнадцять років просто був поруч, поставивши біля трону братові черевики, наче цар Рама пішов на хвилинку та незабаром повернеться.
Повернувшись до палацу, Рама добре й розумно править країною, народ поважає свого царя. Але якось надвечір, блукаючи, переодягнений, вулицями міста, Рама почув під вікном сварку чоловіка з дружиною. Чоловік нагадував їй про те, що простій жінці треба дбати про свою репутацію. Вона ж не царева дружина, яку взяли до палацу навіть після викрадення її ракшасом. Незважаючи на те, що Рама врятував дружину і цілком вірить їй, деякі піддані сумніваються у чистоті Сіти.
Рама дуже любить дружину, він бився з ракшасом за неї, не шкодуючи життя. Але як він може допустити, щоб його ім’я та його родина стали темою для пліток? Він каже дружині, що вона повинна залишити його.
Лакшман пояснює Сіті наказ чоловіка: “Він і на макове зерня не вірить цьому, навіть найменшої підозри не має щодо вас. Він вірить у вашу чистоту більш, ніж у свою, і цієї його впевненості не похитне ніщо і ніхто, навіть якщо весь світ показуватиме на вас пальцем. Але хіба затулиш людські роти! Рама й досить палко вас кохає, я в цьому пересвідчився, бо коли він віддавав мені цей наказ, то побілів, як полотно, а з очей котились нестримні сльози. Здавалось, наче хтось ножем на шматки крає його серце. Але щоб на нього не впала й найменша тінь ганьби, він мусив піти на такий суворий крок”. Сіта потім проходить випробування полум’ям, і сам бог вогню, зворушений її чистотою, такою силою кохання до чоловіка, що вона може зрозуміти й ладна визнати справедливим і цей його вчинок, на руках виносить її з вогнища.
Такої ж відданості своєму обов’язку Рама вимагає і від близьких людей. Поставивши Лакшмана біля дверей під час важливої розмови як найвідданішу людину, він докоряє братові, який порушив наказ, щоб не викликати прокляття усього царського роду. “Насамперед я цар, а потім вже брат, чоловік, син чи батько, – каже Рама. – Ти не простий стражник, а брат царя і дістанеш сувору кару. Закон у державі мусить бути для всіх один, він не визнає переваг царського стану”. Як не важко Рамі було розлучатися з рідним братом, найкращим радником і другом, він вислав Лакшмана з палацу. Той не виніс суворого покарання й кинувся у хвилі річки Сараю.
Мабуть, не тільки рабом обов’язку, людиною, у чомусь обмеженою, треба назвати Раму. Насамперед, його треба вважати володарем своїх почуттів, керівником, що хоче бути зразком поведінки для підлеглих, людиною, що кожним кроком життя доводить своє право віддати накази та укладати закони.
Саме тому й шанують цього царя давньоіндійського епосу нащадки понад дві тисячі років.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)